Літературно-громадська діяльність – Григорій Савич Сковорода. Сковорода твори зно


Г. СКОВОРОДА “ВСЯКОМУ ГОРОДУ НРАВ І ПРАВА”

1. На думку Г. Сковороди, кожне місто має свої…

А Досягнення у розвитку промисловості та освіти.

Б Архітектурні пам’ятки і музеї.

В Звичаї і права.

Г Статистичні показники.

2. Венерин син, який згадується у творі, за римською міфологією – це бог…

А Добробуту.

Б Кохання.

В Родючості.

Г Води.

3. Письменника полонили (за змістом вірша)…

А Нав’язливі думи.

Б Неприємні відчуття.

В Марення від побаченого під час подорожі.

Г Приємні враження.

4. До чого здатний Федір?

А До порядності і честі.

Б Брехні і підступності.

В Жорстокості і злочинності.

Г Уміння швидко обробляти землю.

5. Будинок мешканців, який “гуде від гуляк”, порівнюється…

А 3 трактиром.

Б Базаром.

В Багатолюдною крамницею.

Г Вуликом.

6. Від чого в учня “тріщить голова”?

А Від розуму.

Б Складної лекції.

В Диспутів.

Г Бесід на морально-етичну тему.

7. Г. Сковорода бажав, щоб серце кожного мешканця міста було сповнене…

А Любові й тепла.

Б Порядності й честі.

В Відповідальності й сумлінності.

Г Радості й гармонії.

8. Федір у творі…

А Купець.

Б Панський прислужник.

В Юрист.

Г Простий селянин.

9. Ліричний герой поезії хоче вмерти…

А У шані.

Б І бути похованим на рідній землі.

В Коли мешканці міста шануватимуть одне одного.

Г

3 ясним розумом.

10. Чого не роблять мешканці міста?

А Іноземних завозять телят.

Б Розводять бджіл.

В Готують собак для мисливства.

Г Бенкетують.

11. Хто “для ченців тре кутки”?

А Ліричний герой твору.

Б Федір.

В Петро.

Г Той, хто обробляє землю.

12. Кого засуджує і висміює автор наприкінці твору?

А Юристів.

Б Купців.

В Тих, хто готує собак до полювання.

fable.in.ua

Григорій Савич Сковорода | Твори до ЗНО

Updated on 31.12.2017 By Admin

Григорій Савич Сковорода (1722-1794 pp.)

Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня (22 листопада) 1722 року у селі Чорнухи, на Полтавщині, в родині малоземельного козака. У шістнадцять років він вступив у Київську академію, по закінченні якої у 1750 році поїхав за кордон у свиті генерал-майора Вишневського. Оскільки Сковорода вільно володів латинською, німецькою та старогрецькою мовами, за кордоном він знайомився з вченими і розширював свої знання у різних галузях науки. Через три роки він повертається на Україну.У пошуках роботи Григорій Сковорода погоджується на посаду викладача піїтики у Переяславському колегіумі. Там він написав підручник з піїтики “Разсуждєніє о поззіи и руководство к искусству оной” (не дійшов до нашого часу). Ймовірно, що з приводу цього підручника у нього виникла суперечка з ректором колегіуму (переяславським єпископом), після чого Сковороду звільнили з посади. Деякий час він мандрує, іноді затримуючись у маєтках своїх друзів, або працює домашнім вчителем у поміщиків.Неодноразово Сковороді пропонували постригтися у ченці і робити церковну кар’єру, але коленого разу він відмовлявся.1759 року його запрошують викладати у Харківському колегіумі. Він склав для своїх учнів підручник з питань моралі “Начальная дверь ко христіанскому добронравію” (1766 p.), але церковники були обурені світським духом цієї праці,

як наслідок – критики зводили на нього наклепи і лихословили. Тому 1766 року він остаточно залишає викладацьку діяльність.Глибоко переконаний у тому, що щастя людини полягає не в матеріальних благах, Сковорода починає мандрувати від села до села, проповідуючи свої ідеї.Творчий доробок Григорія Сковороди був дуже популярним, а про його простоту, некорисливість і чесність народ складав легенди. Помер Григорій Савич Сковорода 9 листопада (29 жовтня) 1794 року в селі Іванівка (нині Сковородинівка), на Харківщині. Згідно з його заповітом на могилі було зроблено напис: “Мир ловіл меня, но не поймал”. ?

Loading... Григорій Савич Сковорода

fable.in.ua

Поетична спадщина Г. Сковороди. Григорій Савич Сковорода — Література XIV-XVIII ст. Українська література. Підготовка до ЗНО. Зовнішнє незалежне оцінювання з української літератури

Поетична спадщина Г. Сковороди. Григорій Савич Сковорода — Література XIV-XVIII ст. Українська література. Підготовка до ЗНО. Зовнішнє незалежне оцінювання з української літератури

 

Григорій Савич Сковорода (1722-1794). Поетична спадщина Г. Сковороди. Аналіз творів

Літературна спадщина Григорія Савича Сковороди порівняно невелика. Вона представлена збіркою « Сад божественних пісень », куди увійшли 30 пісень, створених упродовж 1753-1785 років, кількох віршованих творів, перекладів та переспівів, переважно римських поетів, та збірки «Басни Харьковскіе».

Найбільшу цінність становлять пісні та байки, написані прозою.

Світ інтимних думок та почуттів Сковороди найбільш безпосередньо представлений у збірці «Сад божественних пісень, прозябший из зерн священного писания». Ліричні вірші цієї збірки сповнені особистих переживань і морально-філософських роздумів поета. Епіграфи до своїх творів письменник брав з Біблії, але зміст ліричних творів далекий від Святого Письма, а іноді має сатиричний характер. Хоча поет Сковорода спирався на досвід своїх попередників і продовжував їх традиції, він вніс багато нового, адже різноманітні за змістом і мотивами твори майже всі належать до ліричного жанру. Багата і щедра душа митця відкрита людям, він закликає їх до вдосконалення і самопізнання, славить розум, працьовитість, душевну чистоту.

Одним з найпопулярніших творів Г. С Сковороди є вірш-пісня «Всякому городу нрав и права». Цей сатиричний твір став гнівною критикою верхівки тогочасного суспільства. Про його популярність свідчить той факт, що він увійшов у репертуар кобзарів і лірників. Свою ненависть до світу несправедливості, брехні та свавілля Сковорода висловив так:

Всякому городу нрав и права;Всяка имеет свой ум голова…Петр для чинов углы панскіи трет,Федька-купец при аршинъ все лжет.Тот строит дом свой на новий манер,Тот все в процентах, пожалуй, поверь!Тот непрестанно стягает грунта,Сей иностранны заводит скота.Тъ формируют на ловлю собак,Сих шумит дом от гостей, как кабак…

Неважко переконатись, що цей вірш — соціальна сатира на різних представників панства: чиновників, купців, кар’єристів, яких породив кріпосницький лад.

Твір починається спокійними авторськими роздумами про людей різної вдачі й уподобань. Поета непокоїть несправедливість світу і потворні явища сучасної йому дійсності. Саме в цьому причина його тривоги:

А мне одна только в свете дума,А мне одно только не идет с ума.

Сковорода нищівно висміює поміщика-кріпосника, несправедливе судочинство, схоластичні науки, козацьку старшину, що збільшує свої земельні володіння, грабуючи селян. Автор викриває увесь суспільний лад як безчесний і нерозумний. Кожний образ твору несе в собі велике смислове навантаження. На перший план виступають два протилежних погляди на світ і сенс життя.

Кожна строфа пісні складається з шести рядків. У перших чотирьох подаються сатиричні узагальнення «нравів» тогочасного суспільства, а останні два рядки звучать як антитеза до цих «нравів», що підносить ідеал чесної людини:

А мне одна только в свете дума:Как бы умерти мне не без ума.

На противагу моралі панівного класу герой твору думає не про збагачення, а про те, щоб жити мудро, чесно і померти «з ясним розумом».

Мова пісні жива і виразна. Твір починається словами, схожими з народним прислів’ям «що не город, то норов», містить фразеологізми «трещит голова», «всякому городу», «все жереш» та ін.

Сковорода завжди підкреслював свою близькість до бідних людей і осуджував панство:

Вас Бог одарил грунтами,но вдруг может то пропасть,А мой жребій з голяками,но Бог мудрости дал часть!

Підсумовуючи, можна сказати, що пісня «Всякому городу нрав и права» є вершиною поезії Г. С Сковороди.

В інших творах видатний мислитель багато уваги приділяє етико-педагогічним і моральним проблемам, одна з яких — ставлення людини до природи. У піснях, тематично поєднаних між собою і близьких до народної поезії («Ах, поля, поля зелены», «Ой ты, птичка жолтобоко»), автор пропагує ідеї гуманізму, любові до простої людини, наголошує на необхідності виховувати в людях правдолюбство, чесність, працьовитість.

Сковорода тонко відчував природу, ніколи не втомлювався «вбирати в себе» її красу. Його пейзажна лірика пройнята світлою радістю. Яскравість образів, ритмомелодика і поетична символіка пейзажних творів органічно поєднані з народною поезією. Так, у вірші «Ах, поля, поля зелены» поет намалював картини літа. Спів жайворонка над полями і соловейка в садах, мелодія сопілки викликають у ліричного героя бажання прожити все життя «з хлеба куском… на месте таком». А вірш «Ой ты, птичка жолтобоко» ще за життя поета став народною піснею. Сковорода милується красою рідного краю:

Стоит явор над горою,Все кивает головою.Буйны ветры повевают,Руки явору ламают.А вербочки шумят низко,Волокут мене до сна.Тут течет поточок близко,Видно воду аж до дна.

Для зображення рідного пейзажу Сковорода використав початок народної пісні «Стоїть явір над водою», але творчо переробив його, підкорив своєму задуму і створив оригінальну картину. Разом із тим поет уводить у твір моральний аспект, засуджуючи тих, «хто високо вгору дметься », використовуючи своє становище заради вигоди, почестей і багатства. Людина, на думку Сковороди, може відчути себе щасливою лише серед природи, а не серед міської знаті, бо справжнє задоволення лише у душевному спокої і почутті свободи.

Свободі Г. С. Сковорода присвячує вірш «De libertate» («Про свободу»), у якому вболіває за долю покріпаченого народу. Поет оспівує волю як найбільше благо людини. Навіть золото нічого не варто: у порівнянні з волею воно — болото. Поет найбільше боїться позбутися волі:

Что то за волность? Добро в ней какое?Ины говорят, будто золотое.Ах, не златое, если сравнить злато,Против волности еще оно блато.О, когда б же мне в дурне не пошитись,Дабы волности не могл как лишитись.Буди славен вовек, о муже избрание,Волносты отче, герою Богдане!

У цьому творі Г. С. Сковорода прославляє Визвольну війну українського народу 1648-1654 pp. під проводом Богдана Хмельницького, якого вважає «батьком волі».

Велике виховне значення має вірш Г. С Сковороди «Кто сердцем чист и душею». Твір відбиває найсуттєвішу ознаку творчості мислителя: віру в оновлення людського суспільства за допомогою морального вдосконалення людини, виховання в ній найкращих, розумних якостей. Поет мріяв про новий світ, у якому не буде війн, ворожнечі:

Сей свят град бомб не боится,Ни клеветничих стрел,И хитрых мин не страшится,Всегда цел и не горел.

Сковорода засуджує загарбницькі війни й уславлює мирне життя людей:

Кто сердцем чист и душею,Не нужна тому броня.Не нужен и шлем на шею,Не нужна ему война.

Г. С. Сковорода вбачає добро і справедливість у людині з чистими помислами:

Непорочность — то его броняИ невинность — алмазна стена.

А побудувати світ добра і справедливості можна лише за умови, що кожна людина шляхом самовдосконалення розвине в собі гуманістичні якості:

Сам ты град, з души вон выгнав яд,Святому духу храм и град.

У ліричній збірці «Сад божественних пісень» Г. С. Сковорода продовжив розвивати свої гуманістичні ідеї і створив перші зразки української пейзажної лірики.

Поетична спадщина Г. Сковороди. Григорій Савич Сковорода — Література XIV-XVIII ст. Українська література. Підготовка до ЗНО. Зовнішнє незалежне оцінювання з української літератури

Повернутися на сторінку Підготовка до ЗНО з української літератури

zubrila.com

Літературно-громадська діяльність – Григорій Савич Сковорода

Григорій Савич Сковорода (1722-1794 pp.)

Літературно-громадська діяльність

Літературно-громадська діяльність Григорія Савича Сковороди припадає на складний час суспільного життя не лише Росії, а й Західної Європи – період занепаду феодалізму і становлення капіталізму. Визначальною рисою цього періоду було посилення інтересу до всього національного; побуту, мови, фольклору. Сковорода у своїх творах теж милується рідною природою, турбується долею народу, захоплюється його ватажками (наприклад, Богданом Хмельницьким).

Творчу спадщину Григорія Сковороди складають: збірка ліричних поезій “Сад божественных пісень”, книга “Басни Харьковскіе”, філософські трактати та притчі.

Літературна і філософська спадщина Г. С Сковороди тісно переплітаються. Найголовніша мета письменника і філософа – пізнання світу і сутності людського буття. Людина – центральна постать у філософії Сковороди. Мандрівний філософ закликав людей жити в красі і гармонії згідно з законами природи. Щоб змінити суспільство, кожній людині необхідно спочатку змінити себе.

У трактаті “Начальная дверь ко христіанському добронравію” Сковорода писав, що весь світ складається з двох натур: одна видима, друга – невидима, перша являє собою явища матеріального світу, друга – це Бог, дух, розум, істина. І по відношенню до всього світу, космосу, людина

становить мікрокосм (малий світ). Для пізнання світу їй потрібно пізнати себе. Людське щастя полягає у самовдосконаленні. Щасливою може бути тільки та людина, яка знайшла своє місце в житті.

Ідея “еродної праці” – праці за нахилами – має велике значення у філософії Сковороди. Він доводить, що людина повинна займатись улюбленою справою. Тільки тоді вона буде щасливою і принесе користь суспільству. Гармонійний же розвиток людини полягає у “еродній” діяльності і свободі.

Григорій Савич Сковорода був виразником ідей найбіднішої категорії населення. Він виступав проти покріпачення селян, мріяв про новий світ, в я кому не буде ворожнечі, а люди стануть рівноправними членами суспільства. Його демократичні погляди знайшли своє вираження і у просвітительській діяльності, і у творчості, У нову історичну епоху переходу від феодалізму до капіталізму Сковорода написав цілу низку творів на соціально-етичні теми. Завдяки самобутності думки, пафосові заперечення світу несправедливості, відданості високим гуманістичним ідеалам Сковорода став в один ряд з визначними мислителями свого часу.

Філософ був переконаний, що справжнє щастя людини полягає не в багатстві та честолюбстві, а в розумному задоволенні людських потреб та в праці, яка приносить радість. Гонитва за багатством та жадоба наживи ніколи не зроблять людину щасливою. Це Сковорода неодноразово повторював у багатьох своїх працях та листах до друзів. У байці “Жаби” автор так говорить про перевагу праці над неробством: “Всяке багатство зубожіти й висохнути, як озеро, може, а лише ремесло є невичерпне джерело не багатого, але безпечного прожитку”. Сковорода завжди підкреслював свою близькість до бідних людей, засуджував панство. В одній із поезій збірки “Сад божественних пісень” знаходиться таке звернення до панів:

Вас Бог одарил грунтами, но вдруг

Может то пропасть

А мой жребій с голяками, но Бог

Мудрости дал часть!

А в філософському діалозі “Благородний Еродій” ця думка звучить так: “Довольство своим жизненным уделом и благодарность за него судьбе есть твердь и здравие сердца, приемлющего все во благо и укрепляющегося”.

Отже, у своїй поетичній творчості Григорій Савич Сковорода поєднав лірику з філософією, а в працях мислителя – філософію з ліризмом. ?

ukrtvory.in.ua

ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА - ДАВНЯ УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

ДАВНЯ УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА

(1722-1794)

Письменник, філософ.

Вірш «De liberate»1

Ключові слова:

•         лірика;

•         ліричний вірш;

•         патріотична лірика;

•         дактиль;

•         воля — найбільше багатство;

•         уславлення Б. Хмельницького, який символізує волю.

Пісня «Всякому місту — земній і права»

Ключові слова:

•         лірика;

•         пісня, яка стала народною;

•         громадянська і філософська лірика;

•         дактиль;

•                  життєвий ідеал — чисте сумління;

•         збірка «Сад божественних пісень».

Байка «Бджола та Шершень»

Ключові слова:

•         байка;

•         прозова форма;

•         алегорія;

•         мораль (у Г. Сковороди — «сила»), як правило, більша за обсягом від оповідної частини;

•         ідея спорідненої (або «сродної») праці;

•         збірка «Байки харківські».

Афоризми

Ключові слова:

•         лаконічність;

•         глибока узагальнена думка;

•         мудрість.

Афоризми Г. Сковороди:

Не все те отрута, що неприємне на смак.

Бери вершину і матимеш середину.

З усіх утрат втрата часу найтяжча.

Скільки зла таїться всередині за гарною подобою.

Визначай смак не по шкаралупі, а по ядру.

Тоді лише пізнається цінність часу, коли він утрачений.

Як нерозумно випрошувати те, чого можеш сам досягти. Солодке пізнає пізніше той, хто може проковтнути неприємне. Не за обличчя судіть, а за серце.

Ні про що не турбуватися — значить, не жити, а бути мертвим. Любов виникає з любові: коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю.

Не розум від книг, а книги від розуму створились.

Чи не дивина, що один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий.

Чи може людина, сліпа у себе вдома, стати зрячою на базарі?

Демон проти демона не свідчить, вовк вовчого м’яса не їсть.

Людина — коваль свого щастя.

Не все те невірне, що тобі незрозуміле.

О книги, найкращі порадники, найвірніші друзі!

Не суди лиця — суди слово.

Немає нічого небезпечнішого за підступного ворога, але немає нічого отруйнішого від удаваного друга.

Понятійний апарат

Алегорія — інакомовлення; спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями. Під алегоричним образом Бджоли в байці Г. Сковороди «Бджола та Шершень» розуміємо людину, яка працює за покликанням і дістає від свого труда задоволення.

Афоризм — яка-небудь узагальнена думка, висловлена стисло в дуже виразній формі.

Байка — невелике (віршоване або прозове) алегоричне оповідання, що має повчальний зміст. Цей літературний жанр належить до ліро-епосу.

Епос — один із трьох основних літературних родів (лірика, епос, драма). Епічні твори розповідають про людей і події, які відбулися. Ключові слова: подія, герой, сюжет, прозова форма.

Лірика — один із трьох основних літературних родів (лірика, епос, драма). У ліричних творах передаються почуття, думки, переживання людини в певних обставинах. Ключові слова: емоційність, безсюжетність, ліричний герой, віршована форма.

Ліро-епос — проміжний (синтетичний) літературний рід. Віршований твір (лірика) із сюжетом (епос).

Літопис — хронологічний опис важливих історичних подій у часи Київської Русі й козацтва, наприклад: «Повість минулих літ», Галицько-Волинський літопис, «Літопис Самовидця» та ін.

Цитатник

Із «Повісті минулих літ»:

• Бачите ви гори сі? Так от, на сих горах возсіяє благодать Божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне Бог

(слова Андрія Первозваного).

Про «Повість минулих літ»:

• Проходячи епізод за епізодом нашого найстарішого літопису, я переконався, що вони майже всі зложені віршами.

(І. Франко)

• Велич та багатогранність цієї пам’ятки вражає. Оповідь літопису поєднала у собі твори найрізноманітніших жанрів: попередні літописні списки і візантійські хроніки, повісті й легенди, юридичні й дипломатичні документи, житія перших руських святих тощо. Але, незважаючи на таке «поєднання», перед нами твір оригінальний, окрім цього, досить складний та суперечливий.

(М. Мосієнко)

Із «Слова про похід Ігорів»:

• Боян-бо віщий,

якщо кому хотів пісню творити,

то розтікався мислю по древу,

сірим вовком по землі,

сизим орлом під хмарами (оповідач прославляє талановитого співця Бояна, який жив у минулому столітті і був поетично обдарований; тут «мисль» — давня назва білки (корінь цього слова зберігся в сучасному слові «мисливство»),

• Браття і дружино!

Лучче ж би потятим бути,

аніж полоненим бути (промова Ігоря: краще загинути, ніж потрапити в полон).

• — Хочу-бо, — сказав, — 

списа приломити кінець поля Половецького;

з вами, русичі,

хочу голову свою положити

або напитися шоломом з Дону! (промова Ігоря; «напитися шоломом з Дону» означає перемогти).

• Другого дня вельми рано

 кривавії зорі світ провіщають;

 чорнії тучі з моря ідуть,

хочуть прикрити чотири сонця... (сонячне затемнення; чотири сонця — це образ чотирьох князів).

• О мої синовці, Ігорю і Всеволоде!

Рано єсте почали Половецькую землю мечами разити,

а собі слави шукати.

Та без честі одоліли,

без честі-бо кров погану ви пролили (звернення Святослава після поразки Ігоря).

• ...поскочив горностаєм в комиші і білим гоголем на воду.

Упав на бистрого коня

і скочив з нього сірим вовком (утеча Ігоря з полону).

Про «Слово про похід Ігорів»:

• «Слово...» займає чільне місце у світовій літературі Середньовіччя. Як героїчний епос «Слово...» стоїть поряд із такими пам'ятками, як індійський та іранський епоси, французька «Пісня про Роланда», німецька «Пісня по Нібелунгів», англійський епос «Беовульф», іспанська «Пісня про мого Сіда», ісландські саги та інші героїчні епічні твори.

(Б. Яценко)

• Я йду до «Слова...», як до гори, до моря, до рідної річки чи степу. Чую рокотання струн, стукіт копит, стогін зраненої землі, хлюпання хвиль, ревище худоби. Я все це чую внутрішнім слухом, а своїм внутрішнім зором я бачу величні картини.

(П.Мовчан)

Із творів Г. Сковороди:

• Байдуже смерті, мужик то чи цар,

Все пожере, як солому пожар.

Хто ж бо зневажить страшну її сталь?

Той, в кого совість, як чистий кришталь... («Всякому місту — звичай і права»),

• О, якби в дурні мені не пошитись,

Щоб без свободи не міг я лишитись («De libetate»).

• Нам незрівнянно більшу радість дає збирати мед, аніж його споживати («Бджола та Шершень»).

• Що є болісніше, ніж купатись у багатстві та смертельно мучитися з того, що не маєш спорідненої праці? («Бджола та Шершень»).

• Солодкі тоді труд тілесний, терпіння тіла й навіть смерть, коли душа, володарка людини, насолоджується спорідненою собі працею («Бджола та Шершень»).

• «Подяка блаженній натурі за те, що потрібне зробила неважким, а важке непотрібним» («Бджола та Шершень»).

Про Г. Сковороду:

• Його мандрівне життя є предметом оповідань і легенд.

(М. Костомаров)

• Протягом усього життя Сковорода послідовно уникав усього того, що могло уярмити його дух і волю до свободи, і з повним правом заповів написати на могилі слова: «Світ ловив мене, та не впіймав».

(І. Іваньо)

• Мені моя сопілка і вівці дорожчі за царський вінець.

(Г. Сковорода)

Літературний диктант

1.       За жанром «Повість минулих літ» — ... .

2.       Упорядником «Повісті минулих літ» є ....

3.       «Повість минулих літ» закінчується подіями ... року.

4.       За легендою про заснування Києва («Повість минулих літ»), пророцтво «Бачите ви гори сі? Так от, на сих горах возсіяє благодать Божа, і буде город великий, і церков багато воздвигиє Бог» виголосив....

5.       Кому помстилася княгиня Ольга за смерть свого чоловіка Ігоря («Повість минулих літ»)?

6.       За однією з легенд («Повість минулих літ»), місто Київ заснував один із трьох братів, його ім’я ....

7.       Чотири сонця в «Слові про похід Ігоря» символізують ....

8.       Події в «Слові про похід Ігорів» відбуваються в ... році.

9.       Яке князівство очолював князь Ігор?

10.     Оповідач «Слова...» на самому початку згадує співця ....

11.     Князь Ігор повів свою дружину проти ....

12.     Слова «Лучче ж би потятим бути, аніж полоненим бути» належать....

13.     Слова «О вітре, вітрило! Чому, господине, так сильно вієш ти?» промовляє....

14.     У кінці «Слова...» Ігор повертається з полону до міста ....

15.     Хто «ізронив золоте слово, з сльозами змішане»?

16.     Кому наснився «мутен сон»?

17.     Яке природне явище збіглося з поразкою Ігоря?

18.     Вислів «напитися шоломом з Дону» означає ....

19.     Мораль у своїх байках Г. Сковорода називає ....

20.     У байці «Бджола та Шершень» Г. Сковорода висвітлив ідею....

21.     Який історичний діяч згадується у вірші «Г.)е ІіЬегіаіе»?

22.     Хто в пісні «Всякому місту — звичай і права» не боїться смерті?

23.     Кого Г. Сковорода в байці «Бджола та Шершень» цитує: «Подяка блаженній натурі за те, що потрібне зробила неважким, а важке непотрібним»?

24.     Хабарництво, пияцтво, обман Г. Сковорода сатирично висміяв у творі....

 

1  Про свободу (латин.)

ukrlit.net

Літературно-громадська діяльність – Григорій Савич Сковорода

Григорій Савич Сковорода (1722-1794 pp.)Літературно-громадська діяльністьЛітературно-громадська діяльність Григорія Савича Сковороди припадає на складний час суспільного життя не лише Росії, а й Західної Європи – період занепаду феодалізму і становлення капіталізму. Визначальною рисою цього періоду було посилення інтересу до всього національного; побуту, мови, фольклору. Сковорода у своїх творах теж милується рідною природою, турбується долею народу, захоплюється його ватажками (наприклад, Богданом Хмельницьким).Творчу спадщину Григорія Сковороди складають: збірка ліричних поезій “Сад божественных пісень”, книга “Басни Харьковскіе”, філософські трактати та притчі.Літературна і філософська спадщина Г. С Сковороди тісно переплітаються. Найголовніша мета письменника і філософа – пізнання світу і сутності людського буття. Людина – центральна постать у філософії Сковороди. Мандрівний філософ закликав людей жити в красі і гармонії згідно з законами природи. Щоб змінити суспільство, кожній людині необхідно спочатку змінити себе.У трактаті “Начальная дверь ко христіанському добронравію” Сковорода писав, що весь світ складається з двох натур: одна видима, друга – невидима, перша являє собою явища матеріального світу, друга – це Бог, дух, розум, істина. І по відношенню до всього світу, космосу, людина

становить мікрокосм (малий світ). Для пізнання світу їй потрібно пізнати себе. Людське щастя полягає у самовдосконаленні. Щасливою може бути тільки та людина, яка знайшла своє місце в житті.Ідея “еродної праці” – праці за нахилами – має велике значення у філософії Сковороди. Він доводить, що людина повинна займатись улюбленою справою. Тільки тоді вона буде щасливою і принесе користь суспільству. Гармонійний же розвиток людини полягає у “еродній” діяльності і свободі.Григорій Савич Сковорода був виразником ідей найбіднішої категорії населення. Він виступав проти покріпачення селян, мріяв про новий світ, в я кому не буде ворожнечі, а люди стануть рівноправними членами суспільства. Його демократичні погляди знайшли своє вираження і у просвітительській діяльності, і у творчості, У нову історичну епоху переходу від феодалізму до капіталізму Сковорода написав цілу низку творів на соціально-етичні теми. Завдяки самобутності думки, пафосові заперечення світу несправедливості, відданості високим гуманістичним ідеалам Сковорода став в один ряд з визначними мислителями свого часу.Філософ був переконаний, що справжнє щастя людини полягає не в багатстві та честолюбстві, а в розумному задоволенні людських потреб та в праці, яка приносить радість. Гонитва за багатством та жадоба наживи ніколи не зроблять людину щасливою. Це Сковорода неодноразово повторював у багатьох своїх працях та листах до друзів. У байці “Жаби” автор так говорить про перевагу праці над неробством: “Всяке багатство зубожіти й висохнути, як озеро, може, а лише ремесло є невичерпне джерело не багатого, але безпечного прожитку”. Сковорода завжди підкреслював свою близькість до бідних людей, засуджував панство. В одній із поезій збірки “Сад божественних пісень” знаходиться таке звернення до панів:Вас Бог одарил грунтами, но вдругМожет то пропастьА мой жребій с голяками, но БогМудрости дал часть!А в філософському діалозі “Благородний Еродій” ця думка звучить так: “Довольство своим жизненным уделом и благодарность за него судьбе есть твердь и здравие сердца, приемлющего все во благо и укрепляющегося”.Отже, у своїй поетичній творчості Григорій Савич Сковорода поєднав лірику з філософією, а в працях мислителя – філософію з ліризмом. ?

fable.in.ua

Біографія сковороди зно

Народився Григорій Сковорода на Полтавщині 22 листопада 1722 року у родині малоземельного козака Сави Сковороди. Пізніше Сковорода любив називати себе Григорієм Вар — Савою, тобто Сином Спокою.

«Григорий на седьмом году от рождения отличался наклонностью к набожности, талантом к музыке, охотою к наукам, твердостью духа.

В церкви он добровольно ходил на крилос и пел чудесно, приятно».

За звичаєм свого часу Григорій закінчив чотирирічну дьяковскую школу і у шістнадцятирічному віці поступив до Києво-Могилянської Академії.

Київська Академія була першим вищим навчальним закладом на Україні.

Її засновник — Петро Могила в 1631 році об’єднав братерську школу зі школою Києво-Печерської Лаври в єдиний Киево-Могилянский Колегіум, що з 1694 року набув статус Академії.Слава про Сковороду йшла так далеко, що про нього довідалась і цариця Катерина II, і забажала його побачити. Через свого поручника Потьомкіна вона послала Сковороді запрошення переселитись з України в Петербург. Посланець цариці застав Сковороду на краю дороги, де він відпочивав і грав на флейті, а недалеко нього паслась вівця того господаря, в якого філософ затримався.Петро Могила забезпечував академічну бібліотеку кращими виданнями, літературою різних релігійних і філософських плинів, запрошував з Європи кращих професорів.

Академія стала центром духовного життя України, котрий не поступався за рівнем викладання вищим навчальним закладам Європи того часу.

Її студентів можна було зустріти в найбільших університетських центрах — Сорбонні та Болоньї, Кракові та Празі, Гейдельберзі та Галлі.Офіційна московська релігія ділила людство на більш благословенних Богом і менш благословенних, а навіть і таких, що перебувають ніби під прокляттям, себто кріпаків. А Сковорода вчив, що«всяка праця благословенна Богом», а розподіл місць коло Бога називав непростимим гріхом. Московське «православ’я» і взагалі все московське духовенство було нетерпимим до всього чужого як єретичного, «неправославного». Сковорода навчав, що найбільше й фактично єдине завдання філософії — шукати правду і прагнути до неї. Але в умовах людського життя ця ціль недосяжна, і щастя людини полягає саме в тому, що вона все мусить шукати правди. До цієї мети можна йти різними шляхами, і тому нетерпимість до тих, хто інакше думає, не знаходить виправдання. Так само й релігійна нетерпимість не знаходить виправдання, бо вічна правда проявляється на цьому світі в різних формах. Будучи у ставленні до себе самого цілковито безкомпромісним і осягнувши внаслідок цього повну гармонію між своєю наукою та своїм життям, Сковорода був надзвичайно лагідний і оглядний у ставленні до інших.

В Академії було створено ту інтелектуальну атмосферу, де знайшли свій розвиток класичні гуманітарні науки. У перших чотирьох класах викладали аналогію, інфиму, граматику і синтаксиму. Ті учні, які успішно перейшли в п’ятий клас, ставали студентами й на протязі восьми років вивчали пиитику, риторику, займалися філософією, богослів’ям. У цілому, навчалися в Академії 12 років. Крім обов’язкових дисциплін Сковорода опанував німецьку і польську мови, досконало знав латинь, грецьку і давньоєврейську.

Сковорода конкретизує зв’язок між духовними та тілесними недугами: людина, яка зловживає м’ясом та алкоголем, довго зупиняється на тривожному роздумі — «звідси передчасне старіння, коли не щось гірше». У 26-му листі до Михайла Ковалинського, вміло користуючись латинською клінічною термінологією, він перелічує хвороби та стани, які, за його спостереженнями, найпоширеніші серед людей: короста (scabies), пропасниця (febris), водянка (hydrops), епілепсія (epilepsia), кашель (tussis), виснаження (lassitudo), тощо.

Він читав в оригіналі і добре знав твори Піфагора, Сократа, Платона, Арістотеля, Епікура і Плутарха, Сенеки, Марка Аврелія, Цицерона, Горація і Вергілія.

Сковорода перебував в Академії, що правда з перервами, майже 20 років.

Час від часу він відволікався від навчання: був і півчим імператорської капели в Петербурзі, подорожував по Європі, викладав у Переяславском Колегіумі, але завжди повертався до своєї Alma Mater.Під кінець 70-х років XVIII ст., після різних конфліктів з владою, Григорій Сковорода обрав зовсім новий і незнаний до того стиль життя, а саме — мандрівку. І ця мандрівка тривала до самої смерті, майже тридцять років. Була вона повна пригод, оповита переказами й легендами. У ній ніколи не розлучався філософ із Біблією, сопілкою або флейтою і своїми писаннями. Слава про нього йшла всюди, і кожний, чи то пан, чи селянин хотів його побачити й почути. Тож аудиторія його була дуже численна і різнорідна, і всі розуміли його — речника великої правди.

У листі до свого учня Михайла Ковалинскького він писав: «Пусть также всегда живут в твоей душе и такие слова Плиния — потеряно то время, которое ты не употребил для учебы.»

Перелічуючи коло подальших занять Сковороди, можна згадати його вчителювання в маєтку Томаров, відвідування Троїце-Сергієвської Лаври, 10-літню викладацьку роботу в Харківському Колегіумі.

До Харківського періоду його життя належать » Байки харьковские», курс лекцій з етики, філософські трактати і діалоги.

Його могила знаходиться зараз у селі Сковородинівка (ран. Пан-Іванівка, колишня садиба Андрея Ковалівського). До нього можна потрапити, з’їхавши з дороги Харків-Суми біля селища Максимівка (60 км від Харкова). Далі треба їхати 18 км до села Сковородинівка.

Саме тут Сковорода познайомився зі своїм майбутнім учнем — Михайлом Ковалінським. Юнак не відразу прийняв свого вчителя, він не смів і думати, що гідний його дружби, хоча з захопленням, подивом і повагою ставився до способу його життя і філософських ідей.

Лише чудесне видіння, що наснилося Ковалінському переконало його в необхідності скоритися долі.

Він сприйняв зустріч зі Сковородою не як раціональний життєвий факт, а як зумовленість.

Григорій Савич Сковорода (22 листопада (3 грудня) 1722, Чорнухи, Лубенський полк — 29 жовтня (9 листопада) 1794, Іванівка, Харківщина) — український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог.

Лише коли Ковалінський «пришел во видения и откровения Господня», ця дружба піднялася на вершини містичної дійсності.

Сковорода направляв Ковалінського у його філософському пошуку, ділився своїми думками, вчив філософії як практичнй моралі, писав листи, сповнені участю.

Справжнім щастям для філософа стала це дружба, і в учні він бачив своє продовження.

Дружба, писав Сковорода - «мое единственное утешение и мое сокровище, ее я ценю больше.

Згадка про Богдана та й самий заголовок вірша не залишають сумніву, про яку саме «вольность» думав тут Сковорода. На особистій моралі, як писав С. Єфремов, він очевидно не спинявся, а зв’язував її з громадським і національним ладом — «сопрагаючи, — як сам висловлювався, — сродную собі частную должность (обов’язок) з общею (загальною)». Такі думки не подобались московській цензурі.

чем пирамиды, мавзолеи и другие царские памятники». Але світ, що не впіймав Сковороду, відібрав найкоштовне для вчителя - найбільш обдаравоного учня.

Щодо містики в житті філософа, не можна не згадати описаний Ковалінським зі спогадів Сковороди факт містичного переживання, що трапився з ним на 48 році життя.

Це був 1770 рік. Сковорода вже третій місяць перебуває в Китаєвській пустелі у свого родича Іустина:

«Вдруг приметил в себе внутренне движение духа непонятное, побуждающее его ехать из Киева. Видя нерасположение Иустина к отпуску его, пошел он в Киев к приятелям попросить, чтобы отправили его в Украину.

Посланець передав йому запрошення цариці, але Сковорода, просто й спокійно дивлячись в очі посланцеві, заявив: «Скажіть цариці, що я не покину України — мені дудка й вівця дорожчі царського вінця».

Те удерживают: он отговаривается, что ему дух настоятельно велит удалиться из Киева. Между сим пошел он на Подол, нижний Город в Киеве, пришед на гору, откуда сходят на Подол, вдруг, остановясь, почувствовал он обонянием такой сильный запах мертвых трупов, что перенесть не мог и тот час поворотился домой. Дух убедительно погнал его из города и он отправился в путь на другой же день. Через две недели в Охтырке получили известие, что в Киеве моровая язва, о которой в бытность его и не слышно было и что город заперт уже».

Коли Сковорода довідався про це, його охопило переживання, що наклало відбиток на подальше життя філософа.

«Сердце его дотоле почитавшее Бога аки раб, оттоле возлюбило его аки друг».

«Світ ловив мене, але не впіймав»

Увесь це час світ ловив Сковороду.

Йому пропонували і високі світські посади і духовну кар’єру.

Це було 9-ого листопада 1794 року. На хресті над його могилою, на прохання самого Сковороди, написано: «Світ ловив мене, та не впіймав…».

Але він залишався вірний своїм принципам, відстоював свою особисту волю й індивідуальність, не піддаючись спокусам світу.

«Хватит бродить по свету! Время пристать в гавань, нам известны твои таланты. Святая Лавра примет тебя, как мать свое дитя, ты будешь столпом церкви и украшением обители.

Ах, преподобные! — возразил он пылко, — Я столпотворение умножать собою не хочу, достаточно и вас, столпов неотесанных, в храме Божьем.

»

На питання харківського губернатора Щербініна, чому Сковорода не візьметься за якусь справу, він відповів, що світ подібний театру і що дійова особа хвалиться не за знатність ролі, а за успішну гру.

«Я долго раздумывал над этим и после долгого испытания себя увидел, что не смогу сыграть в театре мира никакого лица успешно, кроме низкого, простого, безобидного и одинокого. Я сию роль выбрал, взял и удовлетворен.

Лише в 1798 році вийшов друком його «Нарциз, або пізнай самого себе», та і то без його прізвища. В 1806 р. журнал «Сіонський Вєстник» видрукував ще деякі його твори. Потім у Москві в1837-1839 рр. вийшли окремо деякі його твори, і лише в 1861 році видруковано першу, але зовсім неповну збірку його творів. Краща й більша збірка, але теж не повна, вийшла в 1896 р. в Харковіпід редакцією професора Д. Багалія. Тут видруковано 16 творів, причому з них 9 уперше! Крім того надруковано тут біографію Сковороди та деякі його вірші. Ще одне видання творів Григорія Сковороди вийшло в 1912 році в Петербурзі під редакцією В. Бонч-Бруєвича. Тут видруковано (?) творів нашого філософа і дуже гарна його біографія пера М. Ковалинського, що був учнем Сковороди. Але повного видання творів нашого філософа й досі нема, бо різні його рукописи знаходяться по різних архівах та бібліотеках.»

Володіючи незалежними поглядами і власними методами викладання, Сковорода не знайшов спільної мови з керівництвом Харківського колегіуму. Це було останнє місце роботи вченого і педагога. З тих пір він стає мандрівним філософом.

Викладання в Харкові було останньою спробою йти звичайною дорогою, і в той же час — поштовхом, завдяки якому в насиченому розчині багаторічних шукань почалася швидка й остаточна кристалізація.

У його житті починається майже тридцятирічний період подорожування, аскетичного зречення від усіх спокус свідського життя.

Відмовляючись від бажання влаштуватися в житті, Сковорода остаточно переносить своє життя у внутрішні виміри, стає мандрівником - перелітним птахом.

Як на джерело радощів, а звідси — душевного здоров’я, Сковорода вказує на дружбу. Однак вибирати друзів треба дуже обачно, оминаючи підлабузників і криводушних. Бо нерідко нещирі друзі залучають молоду людину до непомірності, спокушаючи запевненнями, що для чистого все чисте; у таких випадках треба рішуче побороти соромливість і твердо відмовити, а надалі і взагалі відмовитися від спілкування з такими людьми, — застерігає наставник. Якщо «ми охоче підтримуємо зносини з людьми, які ще досі здорові, але розум яких пошкоджений і насичений отруйним вченням», ми ризикуємо втрапити у їхнє становище.

Посох мандруючого — це глибокий символ його духу. Він брав Біблію, флейту і відправлявся усе далі і далі. Сіра свита, чоботи про всяк випадоок і кілька підшивок робіт — ось з чого складалося все його майно. Безперервна мандрівка стала єдиною справою його життя, вираженням його релігійності. Вона стала добровільним подвигом зречення від тих звичайних умов життя, що є перешкодою для внутрішнього життя духу.

Бути мандрівником, відчувати себе в цьому світі мандрівника і дивитися на все навколо, як дивиться випадковий перехожий — значить залишатися байдужим до усього, що трапляється на шляху, розуміти, що усе це як з’явилося на мить, так через мить все і зникне, переконатися, що немає у світі нічого вічного і постійного, що усе тече і зникає.

Йому постійно йти потрібно в невідомі далечіні, пам’ятаючи про останню мету, про рідну домівку, де чекає втомленого мандрівника спокій вічних субот!

Він не знає ніяких пристрастей, для нього немає нічого тут, а все існує там, по ту сторону, у майбутньому.

Мандруючи фізично, Сковорода метафізично входить у себе, повертається в дім свій і знаходить свою внутрішню сутність.

Поза тілом, вище тіла хотів би жити філософ, він хотів би жити трансцендентним життям, не мати ніякої власності, навіть тіла свого.

Тому що той, кого гнітить вага минаючих речей не може бути вільним і духовним.

Для нього головним було бути, а не мати, тому, що щира досконалість людини не в тім, що вона має, а в тім, якою вона є.

Помер Сковорода на світанку у неділю 9 листопада 1794 року в селі Иванівка в маєтку знайомого поміщика.

Незадовго до смерті Сковорода сам викопав собі могилу біля гаю під липою і заповідав зробити на могилі напис: «Світ ловив мене, але не піймав», що і було виконано.

Філософ з «крепкою душою и мирным сердцем».

Якими ж були його філософія, його внутрішній світ, його шлях пошуку істини?

Його філософське вчення виникало під впливом багатьох джерел і тому має досить складний характер.

Найчастіше Сковорода звертається у своїх міркуваннях до висловлень представників таких шкіл, як піфагорійці, кініки, кіренаїки, стоїки, скептики. В поглядах на проблеми моралі й етики авторитетами для Сковороди є Піфагор, Діоген, Сократ, а сама його філософська система сформувалася під впливом Платона і неоплатоніків. Широко використовував Сковорода також ідеї вітчизняних просвітителів С.Полоцкого, Ф.Прокоповича, П.Могили, Д.Туптала та народну творчість: міфи, казки, прислів’я.

У своїх працях Григорій Сковорода вчив, що існують три світи: один великий і два малих.

Великий світ — Всесвіт — Макрокосмос, що складається з безлічі світів. Другий — Мікрокосмос — мирок чи людина. І третій — світ символів — чи Біблія. Ідеї, запозичені Сковородою з Біблії, проглядються у всій його філософській системі.

Сковорода визнає, що «Библия есть наисовершеннеший и наимудрейший орган», «она — аптека, наполненная божьей премудростью для лечения душевного мира, не исцеленного никакими земными лекарствами».

У символічному світі Біблії зібрані фігури всіх небесних, земних і підземних речей, що ведуть людську думку до поняття вічного.

Кожний з цих трьох світів має дві натури: матеріальну — видиму — розрізнену, минаючу — і невидиму — вічну, єдину, духовну.

«Эта невидимая натура или Бог, все живое пронизывает и поддерживает, везде всегда есть, был и будет.» Первинною є невидима, духовна натура, видима ж натура є тільки вічною тінню Бога.

Властиві всім людям пошуки щастя привели Сковороду до розуміння, що дійсне блаженство людини не в погоні за минаючими благами зовнішнього світу, а в пізнанні себе, знаходженні божественної мудрості й у срідній праці.

Саме праця до душі гармонізує відносини людини з Всесвітом «Нет горшей муки, чем болеть мыслями, а болеют мысли, лишаясь врожденного дела».

Той, хто пізнав себе (тобто образ Бога у своїй душі), хто відрікся від егоїстичної власної волі, хто зробив себе провідником волі Божественної, стає Сином Божим — Вічною Людиною не підвладною ні гріху, ні стражданню, людиною, у якої совість, як чистий кришталь.

biogra.in.ua