Тест: Філософські погляди Григорія Сковороди та ідея чистої сродної праці. Г сковорода тести


Григорій Сковорода життя та творчість. Тест з відповідями

Для впевненого та вдалого виконання тесту на тему життєвого та творчого шляху Григорія Сковороди треба ознайомитися з творами письменика та його біографію.

Тест для самоперевірки «Творчість Григорія Сковороди»

1. У літературі Григорія Сковороду прийнято називати:

А) українським Прометеем;Б) українським Сократом;В) українським Платоном;Г) українським Арістотелем.

2. У Григорія Сковороди є творча літературна спадщина. В ній переважають:

А) поеми та оди;Б) вірші та байки;В) драматичні твори;Г) пісні.

3. Необхідно визначити, яка їдея розкрита в байці «Бджола та Шершень» за авторством Г. Сковороди?

А) байдужість;Б) колективна праця;В) «Сродна праця»;Г) ледарство.

4. необхідно визначити, якого твіру за авторством Григорія Сковороди було названо «широкою картиною світу і його мерзот, зібраною в один фокус»?

А) «Ой ти, пташко жовтобока…».Б) «Всякому місту — звичай і права»;В) «De libertate»;Г) «Гей поля, поля зелені»;

5. Визначте твір Г. Сковороди, з якого наведено рядки:

О, якби в дурні мені не пошитись, Щоб без свободи не міг я лишитись.

А) «Бджола та Шершень»;Б) «De libertate»;В) «Ой, пташино жовтобока»;Г) «Всякому місту — звичай і права».

6. Яким з афоризмів можна описати мораль байки «Бджола та Шершень» за авторством Г. Сковороди?

А) Досвід — батько мистецтву, знанню та звичці.Б) Хто труда не докладе, той до добра не прийде.В) Мудра людина, яка у природженому ділі трудиться.Г) Дерево по плодах пізнається.Д) Любов виникає з любові.

7. Укажіть назву твору Г. Сковороди, цитату з якого наведено:

Байдуже смерті, мужик то чи цар, Все пожере, як солому пожар. Хто ж бо зневажить страшну її сталь? Той, в кого совість, як чистий кришталь…

А) «Ой, пташино жовтобока»;Б) «Бджола та Шершень»;В) «Зозуля і Дрізд»;Г) «Олениця та Кабан»;Д) «Всякому місту — звичай і права».

8. Вам необхідно віднайти назву збірки байок за авторством письменника Г. Сковороди:

А) «Байки полтавські»;Б) «Байки харківські»;В) «Байки християнські»;Г) «Байки діда Грицька»;Д) «Байки, розказані Григорієм».

9. Що засуджує Г. Сковорода в пісні «Всякому місту — звичай і права»?

А) Бюрократичну систему тогочасного суспільства;Б) фізичне насильство;В) братовбивчу війну;Г) зраду;Д) відсутність у людини естетичного смаку.

10. Рядки: «Багатством живиться лише тіло, а душу звеселяє споріднена праця» розкривають філософську істину у творі Г. Сковороди:

А) «Вбогий жайворонок»;Б) «Розмова п’яти подорожніх»;В) «Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу»;Г) «Вдячний Еродій»;Д) «Олениця та Кабан».

11. Необхідно в хронологічному порядку розташувати усі єтапи з життя письменника Г. Сковорода:

А) Спів у Петербурзькій придворній капелі;Б) Навчання в дяка-скрипаля;В) «Та копаю собі могилу, бо прийшов мій час»;Г) Мандрівна академія;Д) Викладання піїтики в Переяславському колегіумі.

12. Установіть відповідність між назвою твору Г. Сковороди і його жанром:

1) «Зозуля та Дрізд»2) «Вбогий жайворонок»3) «Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу»4) «Ой, пташино жовтобока»5) «На день народження Василя Томари»

А) пісня;Б) філософський трактат;В) байка;Г) притча;Д) панегірик;Е) поема.

Відповіді

Натисніть тут
1. Б2. Б3. В4. Б5. Б
6. В7. Д8. Б9. А10. В
11. 1-Б, 2-А, 3-Д, 4-Г, 5-В12. 1-В, 2-Г, 3-Б, 4-А, 5-Д

ukrtesti.com

Блог Пелешок Галини Миколаївни, учителя української мови та літератури : Григорій Сковорода. Тести, завдання.

Тести, письмові завдання. 1. Виберіть ознаку бароко А.  наслідування античного мистецтва,   Б простота композиції, В.  слідування традиційним канонам,      Г пишнота, мальовничість 2.       У байці «Бджола та Шершень»  Шершень дорікав Бджолі за те, що вона... А Хитра і підступна.    Б Надто серйозна і ретельна. В Дурна і безглузда.     Г Ледача і неповоротка. 3. Бджола, звертаючись до Шершня, назвала його паном... А Розумником.  Б Обліковцем.  В Писарем.  Г Радником. 4. Що є мукою для Бджоли? А Рано підводитися.      Б Сидіти без діла.  В Працювати щодоби.   Г Охороняти медові сховища. 5. Бджола — це символ... А Кохання.   Б Добра і радості.   В Мудрості.   Г Миру і злагоди. 6. Найбільша радість, за байкою «Бджола та Шершень», коли лю­дина... А Живе за покликанням.                                     Б Має багато друзів. В Відчуває свою необхідність у суспільстві.    Г Створила сім’ю. 7. У якому творі Г. Сковороди йдеться про Богдана Хмель- ницького? А «Всякому городу нрав і права...», Б «Ах поля, поля зелені», В «Де Libertate» («Про свободу»),    Г «Бджола і Шершень». 8. Збірка «Байки харківські» Г. Сковороди складаються з: А 12 байок, Б 45 байок та віршів, В 30 байок,  Г 15 байок та 15 притч. 9. У літературній творчості Г.Сковороди переважають: А драматичні твори,   Б вірші та байки, В поеми та оди,           Г Пісні. 10. Що в перекладі означає назва поезії Г.Сковороди «De Libertate»? А «Про перемогу»,   Б «Про кохання»,  В «Про природу»,  Г «Про свободу». 11. Укажіть афоризм Г.Сковороди, який за своїм значенням не є спорідненим з іншими:А краще голий та правдивий, ніж багатий та беззаконний;Б визначай смак не по шкаралупі, а по ядру;В чи не дивина, що один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий;Г коли є червінець, навіщо бажати, щоб і гаманець був золотий.Напишіть закінчення речень або впишіть пропущене слово.

Напишіть закінчення речень або вставте пронущені слова.

1.      Ідея «сродної праці» втілена у творі… 2.      Мораль у байках Григорія Сковороди названа автором… 3.       «Той, в кого совість як чистий кришталь» є ідеалом героя твору… 4.      Алегоричні образи мудрої людини, яка у природженому ділі трудиться, та людей, котрі живуть «крадіжками чужими», наявні у творі 5.      У рядках «Всякому місту - звичай і права, || Всяка тримає свій ум голова; || Всякому серцю - любов і тепло, || Всякеє горло свій смак віднайшло» вжито такий художній засіб… 6.       «… - се символ - мудрої людини, яка у природженому ділі трудиться» . 7.       «Незрівнянно більша радість збирати мед, аніж його споживати. До сього ми й народжені», - заявляє …, персонаж твору … 8.       «Слава навіки буде з тобою, Вольності отче, Богдане герою!» - це слова з твору… 9.      Поезія Г. Сковороди «De libertate» уславлює … 10. Байка «Бджола та Шершень» Г. Сковороди утверджує ідею… 11. Г. Сковорода шикує в один ряд усіх, кого засуджує: здирників, бюрократів, пияків, розпусників, підлабузників, ледарів,— і звеличує людей з чистою совістю у творі 12. У байках Г. Сковороди «сила» — це 13. Г. Сковорода викладав… 14. На могилі Г. Сковороди написано: 15. Укажіть літературного героя, який виконує пісню, що є переробкою 10-ї пісні Григорія Сковороди «Всякому городу нрав і права...». Визначте художні засоби. 1.      У рядках виділені слова: ВСЯКОМУ серцю — любов і тепло, ВСЯКЕЄ горло свій смак віднайшло. Я ж у полоні нав’язливих дум: Лише одне непокоїть мій ум. 2.      У рядках виділені слова: ТОЙ безперервно стягає поля, СЕЙ іноземних заводить телят. Ті на ловецтво готують собак, В сих дім, як вулик, гуде від гуляк. 3.      У рядках виділені слова: Тих непокоїть Венерин амур, Всякому голову КРУТИТЬ СВІЙ ДУР. В мене ж турботи тільки одні, Як з ясним розумом вмерти мені. 4.      У рядках виділені слова: Знаю, що смерть — як коса замашна, Навіть царя не обійде вона. Байдуже смерті, мужик то чи цар,— Все пожере, ЯК СОЛОМУ ПОЖАР. 5.      У рядках виділені слова: Той зводить дім свій на МОДНИЙ манір, Інший гендлює, візьми перевір! Я ж у полоні НАВ’ЯЗЛИВИХ дум: Лише одне непокоїть мій ум. 6.      У рядках виділені слова: Ладить юриста на смак свій права, З диспутів учню ТРІЩИТЬ ГОЛОВА, Тих непокоїть Венерин амур, Всякому голову крутить свій дур. 7.      У рядках виділені слова: ПАНСЬКІ ПЕТРО ДЛЯ ЧИНІВ ТРЕ КУТКИ, Федір-купець обдурити прудкий,       Той зводить дім свій на модний манір, Інший гендлює, візьми перевір!

galychanca.blogspot.com

Готуємося до ЗНО. Повторення вивченого. Творчість Григорія Сковороди. Тести

Григорій Сковорода

 

1. Роки життя Григорія Сковороди…

А 1622-1694 Б 1722-1794  В 1745-1820 Г 1645-1722 Д 1522-1594

2. Прийти до Бога, за переконанням Сковороди, можна тільки…

А через релігійну службу Б через церкву В ставши священнослужителем Г через пізнання самого себе  Д в Києво-Могилянському колегіумі

3. Яке з тверджень є хибним?

А Сковорода був художником  Б Сковорода був поетом В Сковорода був філософом Г Сковорода був байкарем Д Сковорода був письменником

4. Збірка поезій Сковороди називається…

А «Байки харківські» Б «De libertate» В «Послання» Г «Сад божественних пісень»  Д «Алфавіт»

5. Ідея «сродної праці» - це…

А вигадка Сковороди Б переконання Сковороди, що щастя людини полягає в тому, щоб займатися тим, до чого вона має природні дані і схильність  В тема «Байок харківських» Г літературний стиль Д ідея Івана Вишенського

6. Григорій Сковорода є представником стилю…

А готика Б ренесанс В орнаменталізм Г монументалізм Д бароко

7. Темою пісні «Всякому городу нрав і права…» є…

А засудження релігії Б заклик мати чисту совість В змалювання сучасного авторові світу, в якому кожен пристосовується як може  Г осуд людських вад Д змалювання краси української природи

8. Мораль байки Сковорода називає…

А фабулою Б силою  В фабулою Г полемікою Д алегорією

9. Укажіть провідний мотив вірша Г. Сковороди «De libertate»:

А вияв громадянської мужності поета в період посилення кріпацтва      Б утвердження думки про цінність особистої свободи людини  В уславлення найвищих якостей людини: розуму, совісті, волелюбства Г проповідь життя близького до природи Д осуд негативних моральних якостей людини

10. Відмовившись стати ченцем, Сковорода сказав…

А «Одна справа архієрейський посох, а інша – смичок» Б «Світ ловив мене та не впіймав» В «Досить і вас, стовпів неотесаних»  Г «Всякому городу нрав і права» Д «не хочу»

11. З якого твору наведені нижче рядки:

  Той безперервно стягає поля,

  Сей іноземних заводить телят.

А «Всякому городу нрав і права» Б «De libertate» В «Ой пташино жовтобока» Г «Бджола та шершень» Д «Послання до єпископів»

12. Збірка байок Сковороди називається…

А «Бджола та шершень» Б «Байки харківські»  В «Сад божественних пісень» Г «Алфавіт» Д «Полемічна проза»

13. Яке з тверджень є правильним?

А Сковорода писав свої твори розмовною українською мовою                Б Сковорода писав свої твори латинською мовою В мова Сковороди включає в себе елементи німецької та грецької мов Г мова Сковороди включає в себе елементи полемічної мови Д мова Сковороди включає в себе елементи старослов’янської, російської та живої української мови

14. Що прославляє Григорій Сковорода в поезії «Всякому місту звичай і права…»?

А багатство Б свободу В розум Г чисту совість  Д Україну

15. У байках Григорія Сковороди «сила» - це…

А основна частина тексту байки Б вступна частина байки                        В нагромадження аргументів Г мораль байки, висновок  Д наголошення на авторському праві

16. На могилі Григорія Сковороди написано…

А Я нікому нічого не винен Б В останню путь із чистою душею В Світ ловив мене, та не спіймав  Г Гріхи свої спокутував стражданням Д Нікому зла не зичив за життя

17. У рядках

  Всякому серцю – любов і тепло,

  Всякеє горло свій смак віднайшло.

  Я ж у полоні нав’язливих дум:

  Лише одне непокоїть мій ум.

виділені слова являють собою

А оксюморон Б алегорію В епітет Г анафору  Д антитезу

18. У рядках

  Той безперервно стягає поля,

  Сей іноземних заводить телят.

  Ті на ловецтво готують собак,

  В сих дім, як вулик, гуде від гуляк.

виділені слова являють собою

А порівняння Б епіфору В метафору Г алегорію Д антитезу

19. У рядках

  Знаю, що смерть – як коса замашна,

  Навіть царя не обійде вона.

  Байдуже смерті, мужик то чи цар, -

  Все пожере, як солому пожар.

виділене слово являє собою

А порівняння Б іронію В епітет  Г метафору Д оксюморон

20. У рядках

  Всякому місту – звичай і права,

  Всяка тримає свій ум голова;

  Всякому серцю – любов і тепло,

  Всякеє горло свій смак віднайшло.

виділені слова являють собою

А оксюморон Б анафору В порівняння Г епітет Д метафору

21. У рядках

  Той зводить дім свій на модний манір,

  Інший гендлює, візьми перевір!

  Я ж у полоні нав’язливих дум;

  Лише одне непокоїть мій ум.

виділені слова являють собою

А епітет  Б оксюморон В метафору Г порівняння Д антитезу

22. У рядках

  Ладить юриста на смак свій права,

  З диспутів учню тріщить голова,

  Тих непокоїть Венерин амур,

  Всякому голову крутить свій дур.

виділене слово являє собою

А метафору  Б синекдоху В епітет Г уособлення Д порівняння

23. У рядках

  Байдуже смерті, мужик то чи цар, -

  Все пожере, як солому пожар.

  Хто ж бо зневажить страшну її сталь?

  Той, в кого серце, як чистий кришталь…

виділені слова являють собою

А оксюморон Б порівняння  В метафору Г анафору Д епіфору

24. У рядках

  Панські Петро для чинів тре кутки,

  Федір-купець обдурити прудкий,

  Той зводить дім свій на модний манір,

  Інший гендлює, візьми перевір!

виділені слова являють собою

А епіфору Б іронію  В порівняння Г оксюморон Д гіперболу

25. З яким музичним інструментом не розлучався Григорій Сковорода під час своїх мандрів?

А із сопілкою  Б з бандурою В з гуслями Г з лірою Д кобзою

26. У літературній творчості Григорія Сковороди переважають такі жанри

А драми Б вірші та байки  В поеми та оди Г пісні та полемічні трактати Д казки та байки

27. Зазначте, який літературний жанр, використовуваний Григорієм Сковородою, характеризує таке визначення:

«Коротке, переважно віршове алегоричне оповідання, в якому закладено дидактичний зміст; один із різновидів ліро-епічних жанрів».

А байку  Б гумореску В баладу Г думу Д казку

28. У чому суть філософських пошуків Григорія Сковороди?

А у пізнанні джерела збагачення Б у віднайдені оптимального шляху до службового зростання В у віднайдені стану, коли дух людини веселий, думки спокійні, серце мирне, і все ясне, щасливе, блаженне  Г у запереченні сутності людського буття

29. Де народився Григорій Сковорода?

А с. Поборниця на Чернігівщині Б с. Чорнухи на Полтавщині В м. Київ Г м. Харків Д м. Полтава

30. У літературі Григорія Сковороду прийнято називати:

А українським Прометеєм Б українським Сократом  В українським Платоном Г українським Арістотелем

31. Який поетичний твір Григорія Сковороди названо «широкою картиною світу і його мерзот, зібраною в один фокус»?

А «Гей поля, поля зелені» Б «De libertate» В «Всякому місту – звичай і права»  Г «Бджола та Шершень»

32. Укажіть твір Григорія Сковороди, з якого наведено рядки:

О, якби в дурні мені не пошитись,

Щоб без свободи не міг я лишитись.

А «Всякому місту – звичай і права» Б «De libertate»  В «Ой пташино жовтобока» Г «Бджоло та Шершень»

33. Мораль байки «Бджола та Шершень» можна визначити афоризмом:

А Любов виникає з любові Б Хто труда не докладе, той до добра не прийде В Дерево по плодах пізнається Г Мудра людина, яка у природженому ділі трудиться  Д Досвід – батько мистецтву, знанню та звичці

34. Що засуджує Григорій Сковорода в пісні «Всякому місту – звичай і права»?

А Бюрократичну систему тогочасного суспільства Б фізичне насильство В братовбивчу війну Г зраду Г відсутність у людини естетичного смаку

35. Вислів давньогрецького філософа Епікура «Дякуємо блаженній природі за те, що потрібне зробила неважким, а важке непотрібним» використано у творі

А «Бджола та Шершень» Григорія Сковороди  Б «De libertate» Григорія Сковороди В «Послання до єпископів» Івана Вишенського Г «Всякому місту – звичай і права» Григорія Сковороди

36. Родоначальником української літературної байки є

А Л. Глібов Б С. Руданський В П. Гулак-Артемовський                           Г Г. Сковорода

37. Твір Г.Сковороди «Всякому місту - звичай і права…» використав:

А   Григорій Квітка-Основ’яненко в повісті «Маруся»  Б   Іван Котляревський у поемі «Енеїда»   В   Іван Котляревський у п’єсі «Наталка Полтавка»  Г   Тарас Шевченко в поемі «Гайдамаки»   Д   Марко Вовчок у повісті «Інститутка»

38. Про кого писав Іван Франко: «Він покинув панський двір, і службу, і достаток, покинув товариство розумних та освідчених людей, покинув усе, що в житті дороге, і пішов робити таку службу, яка йому в ту пору для загальної справи видавалася найкориснішою …»?

А Григорія Сковороду  Б Івана Котляревського  В Івана Некрашевича  Г Івана Вишенського  Д Климентія Зіновіїва.

39. Кому належать афоризми: «Любов виникає з любові; коли я хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю», «Один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий»?

А І. Франкові  Б І. Вишенському  В Г. Сковороді  Г Епікуру  Д Бояну

40. Прийти до Бога, за переконанням Сковороди, можна тільки:

А через релігійну службу    Б через церкву  В ставши священнослужителем   Г через пізнання себе

41. Ідея «сродної праці» звучить у такому афоризмі Г. Сковороди:

А   Не змагай до того, що не дано від природи  Б  Бери вершину – і матимеш середину  В  Визначай смак не по шкаралупі, а по ядру  Г  Тоді лише пізнається цінність часу, коли він утрачений.

42. Байка як літературний жанр за родовою ознакою твір

А  ліричний  Б  епічний  В  ліро-епічний  Г  драматичний

43. У чому полягає основна думка афоризму Григорія Сковороди: «Всяка їжа і життя смачні й корисні, але треба знати час, місце і міру»?

А засудження надмірного вживання їжі  Б доцільність використання часу   В несвоєчасне харчування людини  Г регулярне вживання їжі і пиття дозволяють людині уник­нути нервових стресів

 

naurok.com.ua

Григорій Сковорода «De libertate» «Всякому місту – звичай і права…» «Бджола та шершень» : стислий переказ, характеристика персонажів, цитати

Григорій Сковорода

Твори та їх аналіз

 

1. DE LIBERTATE (Про свободу (лат.)) Що є свобода? Добро в ній якеє? Кажуть, неначе воно золотеє? Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото, Проти свободи воно лиш болото. О, якби в дурні мені не пошитись, Щоб без свободи не міг я лишитись. Слава навіки буде з тобою, Вольності отче, Богдане-герою!

Аналіз поезії «De libertate»

Історія написання твору

Перебування у селі Ковраї було важливим етапом у розвитку світогляду Г. Сковороди, у формуванні його естетичного ідеалу: як селянський просвітитель він живе серед народу, проймається його думами і надіями, безповоротно вирішує, що його доля — з народом. Тому антинародний рух 50-х pp. XVIII ст., селянські виступи і повстання не могли не відбитися у свідомості поета. У ті часи нерідко траплялося, що вільних людей поміщики самочинно приписували до своїх кріпаків. Ось чому цілком природним були побоювання мандрівного філософа, вихідця із селян, «вольности... лишитись». Ще живими були в пам'яті народній тяжкі бої за визволення від соціального і національного гноблення польською шляхтою, а вже трудовому селянству царизм накинув на шию нове ярмо, ще важче, позбавляючи завойованої «вольності». Наказавши зруйнувати Запорозьку Січ, Катерина II розпорядилася навіть саме «наименованіе Сечи и запорожских казаков отдать на вечное забвеніе». Це, можливо, було однією з причин, що спонукала поета до написання вірша «De libertate».

Тема: вияв громадянської мужності поета в період посилення кріпацтва, оспівування волі як найбільшого багатства людини.

Ідея: уславлення Богдана Хмельницького, народного героя, який присвятив своє життя боротьбі за волю і щастя українського народу; утвердження свободи людини як найвищої суспільної цінності.

Основна думка: тільки за умови отримання волі людина почуватиме себе щасливою; ніяке золото не замінить «вольности».

Віршування і рима: силабічний твір, точні жіночі рими.

Жанр: громадянська лірика, оскільки в ній поет пов'язує волю з боротьбою за національне і соціальне визволення трудящих.

Зміст твору.

Поезія починається спокійним філософським міркуванням про те, що являє собою воля, яка її цінність. Дуже показовим є прославлення в цьому вірші Богдана Хмельницького як «батька вольності», як вірного сина українського народу. Таким чином, найбільшою радістю, яка повинна належати людині, є її свобода. Подібний лозунг за часів поступового наступу кріпосництва був дуже своєчасним і завбачливим. У протиставленні золота і свободи, на думку Г. Сковороди, безперечно перемагає свобода. І уособленням вільної людини, яка змогла подарувати надію на волю українцям, є Б. Хмельницький, тому його і славить митець у цій поезії.

2. Всякому місту – звичай і права…

Всякому місту - звичай і права,Всяка тримає свій ум голова;Всякому серцю - любов і тепло,Всякеє горло свій смак віднайшло.Я ж у полоні нав'язливих дум:Лише одне непокоїть мій ум.

Панські Петро для чинів тре кутки,Федір-купець обдурити прудкий,Той зводить дім свій на модний манір,Інший гендлює, візьми перевір!Я ж у полоні нав'язливих дум:Лише одне непокоїть мій ум.

Той безперервно стягає поля,Сей іноземних заводить телят.Ті на ловецтво готують собак,В сих дім, як вулик, гуде від гуляк.Я ж у полоні нав'язливих дум:Лише одне непокоїть мій ум.

Ладить юриста на смак свій права,З диспутів учню тріщить голова,Тих непокоїть Венерин амур *,Всякому голову крутить свій дур.В мене ж турботи тільки одні,Як з ясним розумом вмерти мені.

Знаю, що смерть - як коса замашна,Навіть царя не обійде вона.Байдуже смерті, мужик то чи цар,-Все пожере, як солому пожар.Хто ж бо зневажить страшну її сталь?Той, в кого совість, як чистий кришталь...

Аналіз пісні «Всякому місту – звичай і права»

Історія створення. 10-та пісня збірки Г. Сковороди «Сад божественних пісень» — «Всякому городу нрав и права...» - вважається класичним зразком соціальної сатири в давній українській літературі. Слова «всякому городу нрав і права» наштовхують на думку про адміністративні заходи Катерини II щодо міст у кінці 60-70-х років. Імператриця в цей час посилено запроваджувала дворянсько-бюрократичну систему управління губернських та повітових міст, визначала своє розуміння тези «всякому городу нрав и права». Отже, вірш спрямований не тільки проти загальних соціальних пороків, а й конкретно — проти запроваджуваних порядків бюрократичної системи. Десята пісня написана у селі Ковраї десь у 1758-1759 pp., коли автор перебував у панському маєтку в ролі вчителя-слуги і пильно придивлявся до життя селян-кріпаків, гостро реагував на жорстоке поводження з ними.

Тема: сатиричне зображення панів, чиновників, купців, дворянсько-бюрократичної системи управління.

Ідея: нищівне висміювання і засудження моральних вад тогочасного суспільного життя (спосіб життя, інтереси і прагнення поміщиків та купців; тлумачення чиновниками законів з вигодою для себе, їхнє «крючкодерство»; «чинодралів» і віршомазів-панегіристів, які прислужництвом і підлабузництвом прагнули здобути високі посади, що давали добрі прибутки; схоластичну систему освіти, яка завдавали «спудеям» великих мук.)

Основна думка: Г. Сковорода сатирично викриває і заперечує весь тогочасний лад як антилюдяний і аморальний; підносить розум та чисте сумління, контрастно протиставляючи їх тогочасному соціальному і побутовому злу.

Жанр: сатиричний вірш, пісня, де поет представляє й осміює цілу галерею грішників, що не живуть за своїм покликанням і ганьблять інших: це жадібний поміщик, лихвар, брехливі купець і юрист, підлабузник-сластолюбець.

Віршування: написана пісня десятискладовим розміром з цезурою після шостого складу. Кожна строфа пісні має шість рядків, з яких перші чотири дактилічні, а останні два — силабічні і звучать як її антитеза, як рефрен.

Рима: як новатор, поет застосовує виключно чоловічі рими (дума — з ума), «неточні» рими, яких не вживали тогочасні митці; у творі вжито чотиристопний дактиль.

Композиція: Створивши окремі художні деталі, які відображали різні соціальні пороки, Г. Сковорода намалював широку картину тогочасних суспільних порядків, дав їм оцінку.

Кожна строфа вірша складається з шести рядків. У чотирьох перших автор відображає ті чи інші риси живої дійсності, а в двох наступних, що звучать як рефрен, протиставляє їм свої роздуми.

Зміст твору.

Пісня починається в спокійному тоні. Автор передає особисті роздуми про різну вдачу людей, уподобання, які у кожного свої. Яка ж думка непокоїть поета, що в нього постійно «не йде с ума»? Поета як людину чесну, безкорисливу турбує несправедливість світу, потворні явища сучасної йому дійсності. Саме в цьому причина його неспокою, його різко негативного ставлення до кріпосницького ладу. Тому вже в наступній строфі він розгортає яскраві картини тогочасного життя, типові образи шахраїв і злодіїв, панів і підпанків, гостро висміюючи їх. Тут і Петро, який заради чинів витирає панські кутки, і Федько-купець, який «при аршині все лжет», і лихвар, що мріє про свої проценти, і пани, котрі, наслідуючи моду, перебудовують свої палаци за іноземними зразками. У третій строфі Г. Сковорода нищівно висміює поміщика-кріпосника (заводить англійську худобу) і козацьку старшину, що постійно збільшують свої земельні володіння, грабуючи селян, а також викриває панський побут з п'яними оргіями в маєтках. У четвертій строфі бичується і висміюється несправедливе судочинство тих часів («Строит на свой тон юриста права»), схоластичні науки («С диспут студенту трещит голова»).

Особливу увагу звертаємо на останню строфу, що передає основну ідейну спрямованість сатиричного твору. Потворному життю представників кріпосницького суспільства Г. Сковорода протиставляє свій морально-етичний ідеал, ідеал мудрої людини, яка знає справжню ціну життя і має чисте сумління – «совість, как чистый хрусталь».

Отже, у творі сатирично викривається і засуджується весь суспільний лад як безчесний й нерозумний. Кожний рядок вірша Г. Сковороди, кожний його образ несе у собі велике смислове навантаження, відтворюючи живу дійсність у її найхарактерніших проявах.

3. БДЖОЛА ТА ШЕРШЕНЬ - Скажи мені, Бджоло, чого ти така дурна? Чи знаєш ти, що плоди твоєї праці не стільки тобі самій, як людям корисні, а тобі часто і шкодять, приносячи замість нагороди смерть; одначе не перестаєш через дурість свою збирати мед. Багато у вас голів, але всі безмозкі. Видно, що ви без пуття закохані в мед. - Ти поважний дурень, пане раднику,- відповіла Бджола.- Мед любить їсти й ведмідь, а Шершень теж не проти того. І ми могли б по-злодійському добувати, як часом наша братія й робить, коли б ми лише їсти любили. Але нам незрівнянно більша радість збирати мед, аніж його споживати. До сього ми народжені і будемо такі, доки не помремо. А без сього жити, навіть купаючись у меду, для нас найлютіша мука. Сила: Шершень - се образ людей, котрі живуть крадіжкою чужого і народжені на те тільки, щоб їсти, пити і таке інше. А бджола - се символ мудрої людини, яка у природженому ділі трудиться. Багато шершнів без пуття кажуть: нащо сей, до прикладу, студент учився, а нічого не має? Нащо, мовляв, учитися, коли не матимете достатку?.. Кажуть се незважаючи на слова Сіраха: "Веселість серця - життя для людини" - і не тямлять, що природжене діло є для неї найсолодша втіха. Погляньте на життя блаженної натури і навчітеся. Спитайте вашого хорта, коли він веселіший? - Тоді,- відповість вам,- коли полюю зайця.- Коли заєць смачніший? - Тоді,- відповість мисливець,- коли добре за ним полюю. Погляньте на кота, що сидить перед вами, коли він куражніший? Тоді, коли всю ніч бродить або сидить біля нори, хоча, зловивши, й не їсть миші. Замкни в достатку бджолу, чи не помре з туги, в той час, коли можна їй літати по квітоносних лугах? Що гірше, ніж купатися в достатку і смертельно каратися без природженого діла? Немає гіршої муки, як хворіти думками, а хворіють думки, позбавляючись природженого діла. І немає більшої радості, аніж жити за покликанням. Солодка тут праця тілесна, терпіння тіла і сама смерть його тоді, бо душа, володарка людини, втішається природженим ділом. Або так жити, або мусиш умерти. Старий Катон чим мудрий і щасливий? Не достатком, не чином тим, що йде за натурою, як видно з Ціцеронової книжечки "Про старість"... Але ж розкусити треба, що то значить – жити за натурою. Про се сказав древній Епікур таке: "Подяка блаженній натурі за те, що потрібне зробила неважким, а важке непотрібним".

Аналіз байки «Бджола та шершень»

Байки Г. Сковороди стислі й лаконічні, вони складаються з двох частин: у першій частині коротко розповідається про якийсь випадок, а в другій — подано мораль, яку автор називає «силою». Інколи друга частина байок — «сила» — у кілька разів об’ємніша за основну частину й сприймається як філософський трактат. Головне в байках Сковороди — глибокий зміст, про це він так сказав: «Байка тоді нікчемна та баб’яча, коли в простому та чудному лушпинні своєму не ховає зерна істини».

Тема. Одна з найвідоміших байок Г. Сковороди «Бджола та Шершень» у формі діалогу між персонажами розкриває одвічну тему суперечності між трудовим способом життя й паразитичним існуванням. Образи Бджоли й Шершня алегоричні: Бджола — «герб мудрої людини, що в природженому тілі трудиться», а Шершень — «образ людей, що живуть крадіжкою чужого й родилися на те тільки, щоб їсти й пити». Бджола бачить своє щастя лише в «сродній праці», тобто праці за покликанням: «Нам незрівнянно більша втіха збирати мед, ніж споживати. До цього ми народжені». Шершень цього збагнути не може й зарозуміло наділяє Бджолу такими характеристиками: «ти така дурна», «багато у вас голів, та безглузді».

Ідея байки: праця має стати для людини природною потребою і «найсолодшою поживою», лише тоді праця «потрібне робить неважким, а важке — непотрібним». У «силі» (мораль, пояснення змісту) байки автор бачить щастя людини в «природженому ділі», яке є справді «найсолодшим бенкетом».

Мораль байки

Шершень — узагальнений образ людей, що живуть грабунком інших і створені лише для того, щоб їсти й пити.

Бджола — мудра людина, яка трудиться в «сродному ділі», тобто за своїм покликанням. Чимало Шершнів безглуздо кажуть: навіщо, наприклад, студентові вчитися, якщо нічого за це не має. Вони не розуміють, що справа, яка припадає до душі, дає найбільше задоволення. За природними законами живуть тварини (Хорт, Кішка, бджола) та наймудріші з людей (наприклад, давньоримський державний діяч і письменник Катон).

Немає більшої радості, як «жити за натурою». Це означає не вдоволення низьких потреб і скотської похоті, а виконання свого природного призначення в житті. Саме про таку близькість до природи сказав давньогрецький філософ Епікур: «Дяка велика блаженній натурі за те, що потрібне зробила неважким, а важке непотрібним». Дотримуватись таких правил у житті — значить догодити Богу, бо «усе в ньому і він в усьому».

4) Афоризми Григорія Сковороди

а) Любов, дружба, стосунки між людьми

Що може бути солодше за те, коли любить і прагне до тебе добра душа? 

Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю. Хіба не любов усе єднає, будує, творить, подібно до того, як ворожість руйнує?

Як купці вживають застережних заходів, аби у вигляді добрих товарів не придбати поганих і зіпсутих, так і нам слід якнайретельніше пильнувати, щоб, обираючи друзів, цю найліпшу окрасу життя, більше того - неоціненний скарб, через недбальство не натрапити на щось підроблене.

Ти не можеш віднайти жодного друга, не нашукавши разом з ним і двох-трьох ворогів.

Похибки друзів ми повинні вміти виправляти або зносити, коли вони несерйозні.

Немає нічого небезпечнішого за підступного ворога, але немає нічого отруйнішого від удаваного друга.

б) Наука, освіта, навчання, людська мудрість

Хто думає по науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає вчитися, хоча б зовні він і здавався бездіяльним. Добрий розум робить легким будь-який спосіб життя.

Одне мені тільки близьке, вигукну я: о школо, о книги!

Математика, медицина, фізика, механіка, музика зі своїми сестрами - чим глибше їх пізнаємо, тим сильніше палять серце наше голод і спрага.

Не розум від книг, а книги від розуму створились.

В) Щастя, радість

Щасливий, хто мав змогу знайти щасливе життя. Але щасливіший той, хто вміє ним користуватись.

Збери всередині себе свої думки і в собі самому шукай справжніх благ. Копай всередині себе криницю для тої води, яка зросить і твою оселю, і сусідську.

Коли ти твердо йдеш шляхом, яким почав іти, то, на мою думку, ти щасливий.

Шукаємо щастя по країнах, століттях, а воно скрізь і завжди з нами; як риба в воді, так і ми в ньому, і воно біля нас шукає нас самих. Нема його ніде від того, що воно скрізь. Воно схоже до сонячного сяйва - відхили лише вхід у душу свою.

Г) Цінність часу

З усіх утрат втрата часу найтяжча.

Безумцеві властиво жалкувати за втраченим і не радіти з того, що лишилось.

Майбутнім ми маримо, а сучасним гордуємо: ми прагнемо до того, чого немає, і нехтуємо тим, що є, так ніби минуле зможе вернутись назад, або напевно мусить здійснитися сподіване.

Тоді лише пізнається цінність часу, коли він втрачений.

Д) Істина

Визначай смак не по шкаралупі, а по ядру.Мудрець мусить і з гною вибирати золото.Сліпі очі, коли затулені зіниці. Як ліки не завжди приємні, так і істина буває сувора. Пізнаєш істину - ввійде тоді у кров твою сонце. Хіба може говорити про біле той, котрому невідоме, що таке чорне? Світло відкриває нам те, про що ми у темряві лише здогадувалися. Істина спалює і нищить усі стихії, показуючи, що вони лише тінь її.Невже ти не чув, що сини віку мудріші від синів дня?

Е) Людське самопізнання, моральні чесноти та настанови

Ні про що не турбуватись, ні за чим не турбуватись - значить, не жити, а бути мертвим, адже турбота - рух душі, а життя - се рух. Надмір породжує пересит, пересит - нудьгу, нудьга ж - душевну тугу, а хто хворіє на се, того не назвеш здоровим. Хіба розумно чинить той, хто, починаючи довгий шлях, в ході не дотримує міри?

Бери вершину і матимеш середину.

Більше думай і тоді вирішуй. Уподібнюйся пальмі: чим міцніше її стискає скеля, тим швидше і прекрасніше здіймається вона догори. Природа прекрасного така, що чим більше на шляху до нього трапляється перешкод, тим більше воно вабить, на зразок того найшляхетнішого і найтвердішого металу, який чим більше треться, тим прекрасніше виблискує. Як нерозумно випрошувати те, чого можеш сам досягти!

Коли не зможу нічим любій вітчизні прислужитись, в усякому разі з усієї сили намагатимуся ніколи ні в чому не шкодити. Без ядра горіх ніщо, так само як і людина без серця. Краще голий та правдивий, ніж багатий та беззаконний. Не за обличчя судіть, а за серце. Чи не дивина, що один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий?

Автор: Дмитро Заєць

phoenicis.com.ua

Тест - Філософські погляди Григорія Сковороди та ідея чистої сродної праці

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Філософські погляди Григорія Сковороди та ідея чистої («сродної») праці»

учня 9Б класу

Костянтина Татієнка

Київ 2009

Зміст

Вступ

Біографія видатного українського філософа і поета

Цікаві факти з життя Григорія Сковороди

Філософські погляди видатного гуманіста епохи

Ідея чистої або «сродної» праці в системі філософських поглядів Григорія Сковороди

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Григорій Савич Сковорода (1722—1794) — український філософ-гуманіст, визначний письменник XVIII століття.

За життя Сковороди був дуже відомою в Україні людиною, його погляди обговорювалися у вчених колах, про нього писали в листах представники тогочасної еліти. В той же час його вірші-псалми співали на ярмарках лірники. Жодного твору Григорія Савича не було надруковано за життя, але майже в кожному інтелігентному домі були рукописні копії. Сковорода був одним з останніх представників згасаючої епохи бароко з її академіями, мандрівними поетами, рукописними книгами, латиною і церковно-слов’янською мовою.

Самобутність таланту та неординарність поглядів мислителя захоплювали практично всіх, хто знайомився з його творчістю. «Багато в його світогляді є дивовижно близького мені, - говорив видатний російський письменник Лев Толстой. — Я недавно ще раз його перечитав. Мені хочеться написати про нього. І я це зроблю. Його біографія, мабуть, ще краща за його твори, але які гарні й твори».

Мене зацікавила ця тема, тому що мені подобається особистість і творчість Григорія Сковороди, а його ідея «сродної» праці близькамені по духу та актуальна для сучасного суспільства.

1. Біографія видатного українського філософа і поета

Справді, біографія письменника досить незвичайна. Народившись у бідній козацькій родині на Полтавщині, він згодом став одним з найосвіченіших людей свого часу і взірцем для прийдешніх поколінь. Як обдарований студент Києво-Могилянської академії з чудовим голосом і музичними здібностями, Сковорода потрапляє до Петербурга. В грудні 1741 р. разом з іншими обдарованими студентами його взяли до придворної хорової капели цариці Єлизавети, де він майже три роки був співаком. У 1745 р. відбулася поїздка за кордон, де протягом п'яти років Сковорода відвідує лекції знаменитих учених Німеччини, Словаччини, Польщі, Італії, Австрії, знайомиться з поглядами різних філософів, удосконалює знання мов.Жодних проблем зі спілкуванням у Сковороди не було, він вільно володів багатьма мовами: німецькою, латинською (на той час – мова науки та міжнаціонального спілкування Європи), розумів грецьку та давньоєврейську.

Висока освіченість і всебічна обдарованість письменника, мудрість та інтелект робили його постать значною і помітною серед сучасників. Але різка протилежність прогресивних поглядів філософа офіційній точці зору зумовила нетривалість його перебування в різні часи на різних посадах.

У 1750 р. Григорій Сковорода працює викладачем піїтики в Переяславському коледжі. Ідейні розходження з єпископом призвели до конфлікту з ним і втрати посади.

З 1757 р. він працює домашнім учителем у поміщика Степана Томари в с. Ковраї на Харківщині.

З 1759 р. деякий час викладає у Харківському колегіумі. Відмовляється Сковорода і від чернецтва та високого сану в Києво-Печерському монастирі. На пропозиції щодо прийняття духовного сану відповідав: «Я стовпотворіння собою умножати не хочу, досить і вас, стовпів неотесаних, у храмі божому», «їжте жирно, пийте солодко, одягайтесь м'яко та чернецтвуйте».

Обравши собі життя серед народу, мандруючи містами і селами, Сковорода спостерігає навколишній світ, життя людей та природи, що була для нього великою і мудрою книгою, вивчаючи яку, можна зрозуміти смисл буття. Понад чверть століття, «переповнюючись живим відчуттям істини», мандрує він містами і селами Лівобережної України, часто перебираючись і в сусідні губернії, даруючи народові знання й досвід духовного самопізнання. З 1753 по 1785 рік Григорій Сковорода пише переважну більшість своїх поетичних творів, що склали збірку «Сад Божественних пісень».

Простий і образний стрій думок, доступність вчення, власний життєвий подвиг привертали до його особистості увагу всієї спільноти. Особливість же його подвижництва полягає в тому, що він прагнув збудити «мислячу силу» в свого народу, підняти в людині все краще, закладене у неї природою й Богом, і розвивати, долучаючи до цінностей вищих і вічних. Досягнення ж їх означає спасіння й дарує щастя. Так, у «трудах праведних», і скінчив свій життєвий шлях один з найгеніальніших філософів світу Григорій Савич Сковорода. Помер він 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівці (нині — Сковородинівка) на Харківщині. Перед смертю поет i філософ заповідав поховати себе на підвищенні біля гаю, а на могилі зробити напис: «Світ ловив мене, та не спіймав». Таким чином Григорій Сковорода ще раз заявив про свою відданість духовному спасенному життю перед земними суєтністю і марнотою.

2.Цікаві факти з життя Григорія Сковороди

Збираючи матеріал для курсової роботи, я знайшов цікаві відомості про особисте життя письменника. Виявляється, що Григорій Сковорода володів даром передчуття. Те, що він передбачив власну смерть, відомо багатьом, проте в історії залишився ще один неймовірний випадок. У 1770 році філософ три місяці жив у Києві у свого родича Іустина – начальника Китаївської пустині. Раптом під час прогулянки Подолом Сковорода відчув сильний трупний сморід. Наступного ж дня він всупереч проханням покинув Київ. Через два тижні в Києві почався мор і місто було зачинене.

Максим Ковалинський, улюблений учень Григорія Савича, у Швейцарії познайомився і заприятелював з філософом Даниїлом Майнгардом. Він був усім схожий на Сковороду: поглядами, поведінкою, навіть рисами обличчя. Повернувшись до України, Ковалинський розповів учителеві про цю зустріч. Сковорода заочно вподобав Майнгарда і відтоді почав підписувати свої листи подвійним іменем: «Григорій вар (у перекладі з давньоєврейської – син) Сава Сковорода, Даниїл Майнгард».

Катерина ІІ багато чула про Сковороду і забажала особисто побачити відомого філософа. Коли той прибув до палацу, його завели до прийомної зали. Ось з’являється цариця, всі присутні низько-низько вклонилися їй. Один Сковорода стоїть рівно.

— Чому ти не вклоняєшся мені, — запитала його Катерина ІІ.

Філософ спокійно відповів:

— Не я бажав тебе бачити, а ти сама захотіла на мене подивитися. А як же ти мене роздивишся, коли я перед тобою удвоє зігнуся?!

Коли у 1805 році в Харкові було засновано університет, перший вищий навчальний заклад нового часу в Україні і другий після Києво-Могилянської академії (перетвореної у кінці ХVІІІ-го століття в семінарію), то гроші на його заснування (618 тис. карбованців – фантастична на той час сума) зібрали і передали українські поміщики Слобожанщини з ініціативи В. Каразіна. Цікаво, що більшість з них були учнями або знайомими Григорія Сковороди (3).

3. Філософські погляди видатного гуманіста епохи

Серед загальної атмосфери кволого духу української нації XVIIIстоліття яскравим зблиском стало життя будителя нації, філософа і поета Григорія Сковороди. Здається, з самісінького дна політичного занепаду, в час майже повної руїни колишньої величі з’явилася постать, що уособлювала найкращі якості нашого народу: незламність духу, волелюбство, мудрість, подвижництво. Геній народу, втілений у постать мандрівного філософа-вчителя, пробуджував колективний розум і запалював його до прагнення й утвердження існування в дусі.

Вроджене відчуття і набуті знання досить швидко перетворилися у Г.Сковороди у непохитне переконання, що животворящим началом людини є її дух. Самопізнання, заглиблення у свій внутрішній світ, уміння слухати себе, голос своєї совісті дозволяють правильніше й чіткіше осягнути покликання людини на цій землі, викристалізувати думки і почуття, аби навести духовний лад у своїй душі. Бо тільки в чистоті, несуєтності, благоговійності й мудрості можна почути істинний голос свого внутрішнього «я», голос духу.

Феномен постаті Григорія Сковороди - у дивовижному гармонійному поєднанні краси тілесної й духовної. У власному житті він сповідував виразні й тверді принципи: самопізнання і внутрішня згода з волею Бога. Окрім того, філософ постійно наголошує, що людина має невичерпний духовний потенціал, який лише необхідно спрямувати у потрібне русло, на справі Божі: пізнання і творчість. У своїх філософських творах великий мислитель розмірковував над основами буття.

Увесь творчий доробок Григорія Сковороди, який включає 17 філософських творів, 7 перекладів, збірник «Сад Божественних пісень», «Байки Харківські», — це єдина система поглядів, єдина філософія. Свого часу І.Франко назвав Г.Сковороду «національним філософом», оскільки він дав вираження глибоким і суттєвим духовним цінностям нації.

--PAGE_BREAK--

Мудрість Г.Сковороди вирішальною мірою була виплекана премудрістю віри. Насамперед це стосується розуміння смерті. Воно узгоджується з догматами віри: смерть як вінець життя і двері в безсмертя. «Треба своєчасно приготувати собі зброю проти цього ворога не різного роду міркуваннями, бо вони не дійсні, але спокійним узгодженням своєї волі з волею Творця. Такий душевний мир готується заздалегідь, він зростає тихо у тайні серця, зміцнюється почуванням зробленого добра»(1). Усвідомлюючи своє покликання й часове призначення пробудження духу нації, Григорій Сковорода кожним словом, кожним кроком, кожним помислом виконував свою місію(4).

Ідея чистої або «сродної» праці в системі філософських поглядів Григорія Сковороди

Спосіб життя мав надзвичайно великий вплив на формування філософської концепції видатного просвітителя, що, у свою чергу, відобразилося в його художній творчості. Яскравим свідченням цього може бути сковородинська концепція «сродної» праці, в контексті якої відома теза «пізнай себе» наповнюється новим змістом. Йдеться вже про самопізнання та самовдосконалення людини на основі «сродної» життєвої діяльності. Праця -це всеперемагаюча сила, без якої не може бути добра і щастя. Але вона приносить радість і задоволення лише тоді, коли є «сродною», відповідає індивідуальним природним нахилам людини. Щоб бути щасливою, людина повинна пізнати себе, свої здібності і відповідно до них вибрати той чи інший вид суспільно корисної праці. Тобто Сковорода говорить про працю не як засіб існування, а як найбільшу життєву потребу і найвищу насолоду. Навіть соціальну нерівність письменник розглядає з погляду ідеї «сродності».

Соціальна нерівність, на думку філософа, це абсурдне явище, бо справедливо було б говорити лише про нерівність здібностей, обдарувань, тобто нерівність природного походження. Тому й класові суперечності Сковорода пояснював тільки моральними чинниками, ігноруючи соціальний момент, надаючи перевагу природним задаткам, які повинні визначати місце людини в житті. Критика соціальних вад у нього пов'язана із зміною життя шляхом викорінення «несродної» праці у всіх сферах суспільної діяльності. Вдосконалення суспільних відносин можливе лише за умов життя людей, заснованого на праці, яка приносить насолоду. Ідея «сродної» праці є предметом роздумів багатьох філософських трактатів Сковороди(1). Найвідомішим його твором, де дається аналіз цієї проблеми, є «Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу». Саме цій ідеї в різних її аспектах (суспільно-політичному, естетичному, етичному) присвятив значну частину своїх творів автор першої в українській літературі збірки байок, що вийшла під назвою «Басни харьковскія» (1769—1774). У байці «Змія і Буфон» Сковорода говорить про необхідність праці для оновлення людей і їхнього життя. Мудра Змія помолоділа, скинувши з себе стару шкіру, лише після того, як доклала зусиль, щоб пролізти крізь вузьку щілину. Буфон же не здатний на це, бо неповороткий і лінивий. Байка вчить не шкодувати сил та енергії заради оновлення життя як окремої людини, так і суспільства в цілому: «Хто труда не докладе, той до добра не прийде». Тобто тільки праця може дати добро, відчуття молодості й щастя. Бо «чим краще добро, тим більшим трудом, наче рвом, воно обкопане»(2). Наполегливість, силу волі виявляє також Олень - персонаж байки «Верблюд і Олень», який, долаючи труднощі, добирається до джерела з чистою водою. Між тим, ледачий і вайлуватий верблюд п'є каламутну воду. Щастя Оленя саме в тому, що Бог наділив його працелюбністю, котра допомагає йому знаходити чисту джерельну воду - іншої олені не п'ють. Спосіб життя завжди впливає на смаки та уподобання. І тому поспішає Олень, щоб якнайшвидше відшукати прозоре джерело; і тому лежить Верблюд, якому каламутна вода солодша від чистої. Досить повно висловлює Сковорода свої погляди на необхідність праці за природними нахилами у байці «Бджола та Шершень», сюжет якої був досить поширеним серед російських байкарів XVIII століття. Паразит Шершень насміхається над Бджолою, вказуючи їй на те, що вона така дурна: працює не так на себе, як на інших. Але Бджола називає Шершня дурнем, бо для неї праця — найсолодша річ («нам незрівнянно більша втіха збирати мед, ніж їсти»). Хоча «мед любить їсти і ведмідь, та й шершень теж лукаво його дістає». Бджола пояснює «пану совітнику», що вони саме й народилися для того, щоб збирати мед, а жити без цієї праці і досхочу мед їсти — то для них «все одно, що смерть». Саме у «сродній» праці отримує Бджола задоволення, тільки в ній вона відчуває себе щасливою. Байка переростає в цілий трактат, пересипаний багатьма фактами із життя, біблійними висловами, посиланнями на Епікура, Ціцерона(1). Сковорода наводить багато прикладів, доводячи, що щастя людини — в «природженому ділі», що немає нічого гіршого, «як купатися в достатку і смертельно мучитися без природженого діла». «Погляньте на життя блаженної натури і навчітеся. Спитайте вашого хорта, коли він веселіший? — Тоді, — відповість вам — коли полюю зайця. — Коли заєць смачніший? — Тоді, — відповість мисливець, — коли добре за ним полюю». Мисливський собака найвеселіший тоді, коли полює на зайця; домашній кіт, зловивши мишу, не їсть її, бо головне для нього - саме процес полювання, а не задоволення своїх потреб; замкнена в достатку бджола вмирає з нудьги від того, що не може літати по квітучих луках, збираючи пилок.

У філософському вченні Сковороди, як мені здається, самою сильною, яскравою і важливою для сучасності є теза про щастя людини і людства загалом. Суть щастя Григорій Сковорода зв'язує з образом життя самої людини. Найбільш повно ця суть розкривається через вислів Сократа: "…Інший живе для того, щоб їсти, а я — їм для того, щоб жити. …" — яким Сковорода відкриває свій трактат під назвою "Ікона Алкивіадська". Своїм розумінням щастя Сковорода як би захищає людську «природу» від примітивного її зведення до споживання і користі. Сам він обрав такий образ життя, який з його слів допомагав йому «не жити краще», а «бути краще». Прагнення «бути краще» він зв'язував з поняттям «чистої совісті»: «краще годину чесно жити, чим поганить цілий день»(2). Найбільшої глибини теза про щастя досягає на тому моменті, коли Сковорода визначає саму суть «чесного життя» і «чистої совісті». Виявляється ця суть розкривається через трудову діяльність людини. У Сковороди не всяка праця веде до чесного життя і чистої совісті. У нього праця — це не обов'язок, не борг, не примушення (як суспільство вважає сьогодні), а, навпаки, вільний потяг людини. Процес праці розглядається як насолода і відчуття щастя навіть незалежно від його результатів. Такій праці Сковорода дає визначення «сродної». Розділення людей, що займаються «сродною» і «несродною» працею — це і є сама глибока думка, на яку можна спиратися при розв'язанні сучасних проблем людства.

Думка про те, що щастя людини полягає в праці, і що вона зробила мавпу людиною, відвідувала багатьох філософів і раніше. Але визначення праці з позицій джерела свободи і щастя, або джерела страждання і нещастя людей зустрічається досить рідко. У Сковороди вперше ця тема визначилася як головна і в літературних творах, і в філософських трактатах. Вся його творчість виходить з розуміння того, що людство може об'єднати тільки праця з суспільною користю і особистим щастям — «сродна» праця. Праця ж «несродна» — джерело деградації і людини, і людського суспільства. Обгрунтування потреби людини в «сродній праці» є одним з найважливіших висновків концепції сродності.

Згідно з твердженням Сковороди, «сродна» праця є водночас і потребою людського тіла, і потребою духовною, оскільки вона звеселяє дух, приносить задоволення і насолоду. «Сродна» діяльність характеризується тим, що вона однаково корисна й для того, хто знайшов своє покликання, і для суспільства. Цією єдністю суспільного і особистого інтересу «сродна» праця відрізняється від випадкової праці, обраної з міркувань користі, слави чи гордості. Тому уважне ставлення до самого себе, турбота про власний духовний світ матиме значення для інших людей.

Сковорода закликає працювати заради власної користі, дбати про потрібне для себе і тим самим про досягнення свободи. Це міркування важливе для розуміння філософії і моралі Сковороди в цілому. Новим у поглядах Сковороди була не вимога праці взагалі, а вимога «природної» праці.

Значення цієї ідеї в тих історичних умовах, коли через соціально-історичні обставини розвитку відбувався процес інтенсивного закріплення привілеїв паразитичної верхівки суспільства, було вельми актуальним. Участь у процесі праці є не тільки виразом суспільної корисності людини, а й найголовнішою умовою, за якої людина тільки й може досягти щастя. Те, що в «сродності» філософ насамперед ставить питання про працю, надає його вченню соціального звучання, бо воно спрямовувалося проти паразитизму панівних класів, що живуть за рахунок привласнення наслідків праці трудящих.

Сковорода симпатизує передусім таким видам праці, як землеробство та ремесло, які в його очах мають більшу моральну цінність, ніж, наприклад, деякі науки. Він всіляко підкреслює переваги цих видів праці перед іншими, наголошуючи на тому, що вони суспільству потрібніші за інші. Землеробство в очах Сковороди має ту привабливість, що воно не веде до згубного відриву людини від природного середовища і дає міцну насолоду землеробам.

Що ж до «чесного ремесла», то Сковорода надає йому важливого значення, адже воно не пов'язане з привласненням чужої праці. В ремеслі він вбачає «неоскудевающій родник не изобилованого, но безопаснаго пропитанія»(1).Якщо «многое множество богачей всякой день преобразуется в нищіи», то в цьому «кораблекрушеніи единственною гаванью єсть ремесло».

3ахист моральних переваг тих видів праці, які пов'язані з виробництвом найнеобхідніших для людини продуктів і які не ведуть до втрати людської цілісності, є характерним для світогляду Сковороди в цілому. У підході до з'ясування природної праці філософ відштовхується від погляду на суспільство як на цілісний організм, члени якого пов'язані між собою функціональною залежністю. Свій погляд на «сродну» працю він висловлює так: «Сколько должностей, столько сродностей. Сій разныя к различным должностям божественныя побужденія означались у них разными разных че-ловков именами, своими сродностьми прославившихся. Однак все сій дарованія столь различныя един и той же дух святый действует. Так, как например, в мусикійском органе один воздух разные чрез различныя трубки голоса производит, или как в человеческом теле один ум однак разно по разсужденію разных частей действует»(1). Завдяки цьому встановлюється гармонійна рівновага у суспільному організмі, яка забезпечує життєдіяльність цього організму і зумовлює душевний спокій та добробут його членів.

Глибока переконаність у тому, що природа передбачила для кожної істоти певний «сродний» їй вид діяльності, і що необхідно лише його пізнати, спонукає Сковороду картати людську зухвалість, що не бажає миритися з природою, прагне важкого, неможливого, непотрібного, внаслідок чого страждає, коли не досягає бажаного. Ця спрямованість на досягнення внутрішньої свободи, незалежної від зовнішніх обставин, зрештою приводить Сковороду до визнання благим всього, що йде від природи. «Труд єсть живый и неусыпный всей машины ход потоль, поколь породит совершенное дело, соплетающее творцу своєму венец радости. Кратко сказать, природа запаляет к делу и укрепляет в труди, делая труд сладким»(1). Це і є та ідея, яка всебічно обгрунтовується Сковородою. Недарма для нього ідеалом «сродності» є «трудолюбивая пчела» і «герб мудрого человека, в сродном деле трудящегося». Там, де метою праці є не «изобиліе», а сам природний процес, сама справа перетворюється на веселе «пиршество». Навпаки, поривання людини у сфері неприродної праці в ім'я одержання посад, прибутків, слави тощо перетворюється на муку. Людина, що збагнула природні їй заняття, знаходить в них надійний спокій і впевненість у собі, тоді як людина, що пов'язала свою долю з неприродними цими заняттями, не може досягти спокою, бажання її розпалюються без меж, «дух несытости женет наряд, способствует, стремится за склонностію, как корабль и коляска без управителя, без совета, и предвиденія, и удовольствія. Взалкавши, яко пес, с ропотом вічно глотая прах и пепел гибнущій, лихвы отчуждены еще от ложесн заблудивше от чрева, минув существенную исту...»(2). Так він переконує в тому, що природовідповідність у праці, вчинках, в житті веде до вершин щастя, а відсутність її означає полон, гризоту, нещастя. Прагненню до багатства протиставляється заклик задовольнятися найнеобхіднішим, не спрямовувати свій зір на край землі, а повернутися до своєї хати, до самого себе.

Однією з основних ознак «сродної» праці є те, що вона приносить людині насолоду не своїми наслідками, винагородою чи славою, а самим процесом її. Заперечуючи трудність як надмірність витрати сил при досягненні того, що не становить справжніх потреб людини, Сковорода разом з тим високо підносить труд, працю, що є проявом пізнаних необхідностей природи. Така природна праця хоч і пов'язана зі словом труд, однак характеризується легкістю і супроводжується духовною насолодою. Щодо такої праці (труда) філософ нерідко вживає поняття «забава», «праздник» тощо, оскільки вона дає розраду духові.Неробство («праздность») Сковорода вважає злом і для людини, і для суспільства. Але разом з тим не раз підкреслює, що «сродна» праця повинна бути легкою, вона зумовлює веселість духа, святковий настрій душі. Тому для доброї людини кожний день свято. Філософ тлумачить працю не тільки як фізичні зусилля, а й як активність думки, рух свідомості по шляху до пізнання істини. До останнього ряду праці, зокрема, належить і філософська творчість самого Сковороди, який на закиди в бездіяльності відповідав, що неробство важче за Кавказькі гори, але справа для людини не тільки в тому, щоб «продавать, покупать, жениться, посягать, воєваться, тягаться, портняжить, строиться, ловить зверя», бо ці справи не можуть вичерпати людське серце. «Погрузив все наше сердце в пріобретєніє мира и в море телесных надобностей», пише Сковорода, «не имеем времени вникнуть внутрь себе, очистить и поврачевать самую госпожу тела нашего, нашу душу», і в цьому й полягає причина розслаблення духа, боязливість, заздрість, невдоволення, гнів тощо(5).

    продолжение --PAGE_BREAK--

Висновки

Філософська спадщина Г. С. Сковороди багатогранна. Серед загальної атмосфери кволого духу української нації XVIIIстоліття яскравим зблиском стало життя будителя нації, філософа і поета Григорія Савича Сковороди. Здається, з самісінького дна політичного занепаду, в час майже повної руїни колишньої величі з’явилася постать, що уособлювала найкращі якості нашого народу: незламність духу, волелюбство, мудрість, подвижництво. Геній народу, втілений у постать мандрівного філософа-вчителя, пробуджував колективний розум і запалював його до прагнення й утвердження існування в дусі.

Значення філософської спадщини Г. С. Сковороди в тому, що на неї можна спиратися в наш непростий час, коли людина накликає на себе небезпеку результатами своєї ж праці, коли при збільшенні числа храмів зберігається зростання злочинності, коли праця людини втратила всяку привабливість, а життя стало безцільним (якщо воно не пов'язано з накопиченнямкапіталу) і незахищеним. Багато які з перерахованих проблем можуть отримати розв'язку, якщо відродити тему «сродної» праці, поставлену Сковородою майже 250 років тому.

Читаючи твори Григорія Сковороди, я не припиняв дивуватися з того, наскільки глибоким є їх зміст, наскільки актуальними, необхідними та просто красивими є філософські ідеї, висловлені в них.

Одна з головних ідей філософії Сковороди - ідея так званої «сродної» праці. З дитячих років, ще юнаком, майбутній філософ та письменник звик допомагати своїм батькам. Щастя, що ця допомога давала йому справжнє задоволення, бо його батьки - звичайні селяни -змогли вказати дитині на те задоволення, яке може приносити праця заради власного добробуту. Пізніше усе пережите в дитинстві Григорій Сковорода висловив у своїх творах та власній філософській теорії. Він навчав, що кожна людина має працювати. Бо ледарювання призводить до деградації насамперед духовної, воно ніби уповільнює життя людини, робить його беззмістовним та безбарвним. Тільки праця в змозі позбавити людину песимізму, нудьги та сірості. Але ця праця має відповідати покликанню людини, найтоншим порухам людського серця.

Григорій Сковорода дійшов висновку, що головне - вчасно помітити нахили дитини і в жодному разі не створювати перешкод на шляху її духовного та професійного розвитку. Коли дозволити селянській дитині, якщо вона того хоче, стати музикою і все своє життя присвятити цьому справді прекрасному мистецтву, а синові монарха дати змогу працювати на землі, якщо він не має бажання, а головне - хисту керувати країною, люди стануть щасливішими. Коли займаєшся улюбленою справою, навіть результативність твоєї діяльності відчутно збільшується. Але Григорій Сковорода міркував не тільки про щастя кожної людини окремо: коли кожен бути займатися своєю «сродною» працею, саме суспільство стане краще, бо кожна людина — від хлібороба до полководця — робитиме свою справу творчо, професійно і з задоволенням.

Ідея «сродної» праці, що її висловив Григорій Сковорода, була по-справжньому новаторською для тогочасного йому суспільства. Можливо, вона навіть у чомусь змінила його лад, але, в цілому, все лишилось, як і було. Дуже жаль, що і зараз часто ми зустрічаємо людей, що займаються «не своєю справою» з примусу або в гонитві за грошима та суспільним статусом. Я думаю, таким людям варто було б звернутися до творів Григорія Сковороди, уважно прочитати їх та переосмислити своє життя, доки ще не пізно.

Список використаних джерел

ГригорийСковорода Соч. в 2-х томах. - М., 1973

Григорій Сковорода: Сад пісень (вибрані твори) — К.: «Веселка», 1972

http://ukrlib.com.ua

kimo.univ.kiev.ua/Phil/31.htm

www.osvita.org.ua/referat/philosophy/67/

Ссылки (links): www.ukrfoto.net/url.php?site=ukrlib.com.uakimo.univ.kiev.ua/Phil/31.htmwww.osvita.org.ua/referat/philosophy/67/

www.ronl.ru

1576.ua - Постаті - Сковорода Григорій

1722 — 1794

Григорій Сковорода Савич (22 листопада (3 грудня) 1722 —  29 жовтня (9 листопада) 1794) Філософ, поет, педагог, просвітитель

Григорій Савич Сковорода посідає унікальне місце в історії української культури. Він — учитель життя, який показав сучасникам гідний його зразок. Його багатогранна натура втілює квінтесенцію і найвищий злет української бароково-просвітницької культури XVII-XVIІІ ст.

Народився Григорій Сковорода 22 листопада 1722 р. в селі Чорнухи на Полтавщині в бідній козацькій родині. Початкову освіту одержав у сільській школі й від мандрівних дяків. Імовірно, у 1734 р. (трапляються й інші дати) вступив до Києво-Могилянської академії. Академія перебувала під патронатом митрополита київського. Її зазвичай очолювали професори богослов'я, які були водночас настоятелями Братського чи Михайлівського Золотоверхого монастирів.

Навчання тривало 12 років. Перший клас (фара, або ж аналогія) був підготовчим. У наступних трьох, граматичних (інфімії, граматиці та синтаксимі), вивчали мови: латину, якою слухали основні курси, церковнослов'янську, грецьку, книжну українську, польську. Наступні два класи (середні) були присвячені літературній та риторичній освіті. Водночас вивчали православний катехізис, арифметику, геометрію, історію, географію.

Навчання було безкоштовним, до академії приймали юнаків з усіх станів. Але стипендій не існувало, і учням із бідних родин, які мешкали, здебільшого, в академічній бурсі (гуртожитку), доводилося заробляти на прожиття самим. Багато з них співали в церковних хорах, наймалися домашніми вчителями, у кого виходило — підробляли написанням дуже популярних у Києві XVIII ст. химерних хвалебних віршів до різних ювілеїв та інших торжеств. Очевидно, такими заробітками перебивався і юний Григорій, адже академія давала добру музичну й віршувальницьку освіту.

Хоча юнацькі поетичні твори Сковороди нам не відомі, він, слід гадати, римував уже в ті роки. Його зрілі вірші, пісні та байки, писані книжною українською і латиною, відрізняються новаторством і належать до літературних вершин свого часу. Основами поетичної майстерності він оволодів принаймні до двадцятирічного віку.

Сковорода досконало опанував засоби барокової поетики, широко застосовувані Д.Тупталом, С.Яворським та Ф.Прокоповичем. Подібно до такого ж, як і сам, випускника Києво-Могилянської академії, мандрівного ченця, поета і збирача народних прислів'їв Климентія Зиновієва, він широко вводив у літературу фольклорні образи та вислови, використовуючи власні спостереження з життя різних прошарків українського суспільства.

У молоді роки Сковорода був одним із найкращих півчих Києво-Могилянської академії, і це незабаром відобразилося на його долі. Музичне мистецтво Києва XVII—XVIII ст. досягло високого рівня, що відзначали, зокрема, чужоземці, які мандрували тоді Україною (сирійський християнин Павло Алеппський, німецький пастор Гербіній та ін.). Із другої половини XVII ст. до нас дійшли шкільні музичні твори духовного, іноді світського характеру: псалми й канти. їх майстерно писав, зокрема, і Сковорода. З перших років XVIII ст. в академії викладали нотну грамоту, використовували друковані ноти. Тоді ж у ній з'явився і друкований підручник теорії музики, автором якого був народжений у Києві близько 1630 р. композитор і теоретик музики Микола Дилецький.

У світській музиці особливий розвиток мав репертуар історичних дум, автори й виконавці яких, мандрівні кобзарі та лірники, були невід'ємною частиною київського життя. Мистецтво співу відіграло важливу роль у біографії Сковороди. Як один із кращих співаків, він був відібраний італійськими хормейстерами для царської капели, і в 1741 (можливо, у 1742) р. вирушив до Петербурга. Північна столиця, забувши похмурі роки правління Анни Іоанівни, вступила в нове життя. На престол, у результаті перевороту, зійшла недалека, але весела й доброзичлива до ближніх дочка Петра І Єлизавета, чиєю найближчою людиною був такий самий, як і Сковорода, козацький син із України — О.Розумовський, який починав свою карколомну кар'єру в тій-таки капелі.

Учорашній бурсак мав солідний оклад і міг щодня зсередини спостерігати за життям двору. На щастя, його обов'язки не були обтяжливими й не забирали багато часу. Перед обдарованим і освіченим юнаком відкривалися блискучі перспективи. Але його цікавили не придворні забави, розкіш тa інтриги. У Петербурзі куди виразніше, ніж у Києві, він бачив разючу невідповідність між соціальним становищем і природою людей. При дворі він постійно зустрічався з маститими сановниками й молодими франтами, які мали найвищі титули й величезні маєтності, зі здебільшого неосвіченими церковними ієрархами. По суті, ці особи, із самою царицею включно, ні в чому не мали переваг перед найпростішими людьми, хоч і вважали себе вищим світом.

Мабуть, у Сковороди тоді й сформувалося переконання щодо наявності в кожній людині двох природ — зовнішньої, позірної, залежної від її соціального статусу та багатства, і внутрішньої, справжньої. Учорашнього київського спудея почало обтяжувати його становище. Кортіло назад — до книг і диспутів, до ще не опанованих філософських та богословських творів, які тут, у Петербурзі, нікого не цікавили. Скориставшись першою наданою йому можливістю, 1744 р. Сковорода повертається в академію для завершення повного курсу.

Навчання в її вищих класах тривало шість років і передбачало оволодіння курсами філософії впродовж двох та богослов'я — впродовж чотирьох років. Філософія поділялася на "натуральну", з поглибленим вивченням математики, й метафізику. Перша включала основи природних знань — "фізику" (до якої входила астрономія), метеорологію, біологію, основи анатомії, фізіології і психології та ін. Метафізика розглядала першопричини явищ буття, не дані в безпосередньому досвіді (все Ще за Арістотелем). Окреме місце займали логіка й етика.

Курси філософії, читані в Київській академії в першій половині XVIII ст., мало відрізнялися від прийнятих у провідних європейських університетах. Серед професорів, які відіграли особливу роль у становленні Сковороди, варто, насамперед, назвати М.Козачинського й Г.Кониського, випускників тієї ж академії. Перший був більш ніж на 20 років старшим за Сковороду й мав солідний життєвий досвід. Зокрема, шість років він провів у Сербії, організовуючи там, разом із деякими іншими українськими педагогами (на прохання митрополита карловицького і белградського Вікентія), православні школи, а також ставши основоположником сербської літературної мови. М.Козачинський був достатньо знайомий із сучасною йому європейською філософією та наукою (Галілей, Декарт, Спіноза, Лейбніц), хоча й не вважав її чимось принципово вищим за православну традицію дещо платонізованого арістотелізму.

Г.Кониський, який прийняв у 1744 р. чернецтво, а в 1752-му став ректором академії, був старший за Сковороду лише на п'ять років. Між ними було багато спільного, особливо любов до поезії, моральної філософії та символічного тлумачення біблійної мудрості. Уже відомий своїми красномовними проповідями, він читав у академії курси поетики (написавши "Правила поетичного мистецтва"), філософії та богослов'я.

Близько 1750 р. Сковорода закінчив повний курс академії. Його вченість була добре відома в місті, й тодішній митрополит київський Т.Щербацький, філософ і в минулому ректор Києво-Могилянської академії, схиляв молодого філософа прийняти постриг. Чернецтво, за підтримки ієрарха такого рангу, відкрило б перед Сковородою шлях до вищих академічних і церковних посад. Та його не приваблювала кар'єра. До того ж, добре знайомий зі способом життя ченців, молодий мислитель не вважав, що постриг сприятиме його духовному зростанню.

Хоча, перебуваючи в Києві, а тим більше в Петербурзі, Сковорода не міг не відчувати неповноти отриманої ним освіти. У Європі творилася нова культура, яка долала пережитки середньовіччя, й він прагнув прилучитися до її плодів. Доля дала йому таку можливість. Друзі познайомили Сковороду з царським генералом Ф.Вишневським, що перебував у Києві проїздом — вирушаючи до Угорщини (яка входила на той час до держави австрійських Габсбургів) із завданням закуповувати й відправляти до царського двору токайські вина, які особливо уподобали Єлизавета і її оточення.

У складі російської місії, маючи необтяжливу й більш-менш оплачувану посаду, що передбачала здебільшого спілкування з Ф.Вишневським та розширення культурного кругозору генерала, Сковорода на кілька років вирушив за кордон. Маючи досить вільного часу і спілкуючись по-польськи та по-німецьки (не кажучи вже про латину, що була для нього майже рідною мовою), він добре ознайомився з життям Центральної Європи. Крім Угорщини, побував у Австрії, Чехії, Польщі, а також, імовірно, Німеччині та Північній Італії.

Спочатку в країнах Європи на Сковороду справили враження комфорт, чистота й зовнішня привабливість життя. Але всюди побутували ті самі чинопоклоніння та святенництво, що й у Російській імперії. Загальний рівень університетської науки був загалом не вищий, ніж у Києві, хоча інтерес до знань у більшості людей — чи не менший, ніж удома. Католики і протестанти давно вже припинили колись запеклу боротьбу й задовольнялися своїми катехізисами.

Доба Вольтера (тим більше, критичної філософії І.Канта) в інтелектуальному житті Європи ще не настала, а велика раціоналістична філософія XVII ст. була вже настільки заяложена незліченними коментаторами, що мало кого хвилювала.

Та головне полягало в тому, що, як виявилося, новоєвропейський раціоналізм, порівняно з античною та біблійно-давньохристиянською мудрістю, практично нічого нового не говорив щодо найважливіших світоглядних питань: про Бога, душу й моральне, достойне життя. Звичайно, Сковорода розумів значення західноєвропейської думки, глибоко цінував її звільнення від середньовічних догм, яке саме починалося, захоплювався новітніми науково-технічними досягненнями. Але внутрішню незалежність від догматичних авторитетів він мав уже і вдома, а технічні новинки, які використовувалися, головним чином, для військових потреб і придворних розваг, не усували необхідності духовного пошуку.

Через три роки розчарований Сковорода повертається в Київ. На Заході він не знайшов духовності, до якої прагнув. Однак досвід життя за кордоном, як і раніше при царському дворі, був для молодого філософа дуже цінним. Він належно ознайомився з основними духовно-філософськими течіями Європи середини XVIII ст., серед яких найближчим йому виявився німецький протестантський пієтизм. Він, певно, серйозно вплинув на Сковороду, хоча подібні умонастрої були властиві українському філософові й раніше. У пієтизмі він, швидше за все, просто впізнав щось рідне і близьке своєму духовному досвідові.

Повернувшись додому, Сковорода знову опинився перед проблемою вибору життєвого шляху. При всій своїй скромності й невибагливості в повсякденному житті він не збирався приймати чернецтво, не вважаючи його необхідним для духовного зростання й не бажаючи сковувати себе обов'язками послушництва та підкорятися церковній ієрархії. Водночас він дуже відповідально ставився до вибору людиною за¬няття в житті й згодом сформулював концепцію "сродного труда".

Згідно з думкою філософа, близькою до протестантського вчення, праця є життєвим покликанням і обов'язком кожного. Але кожен має власне покликання і призначення, яке повинен усвідомити й жити згідно з ним. Щастя можливе лише тоді, коли ми займаємося своєю справою, відповідно до здібностей і призначення. А нещасний — той, хто призначений був для одного, але не знайшов себе чи зрадив своєму покликанню, і все життя займається іншою, не своєю справою. При цьому матеріальні блага (хоча в межах розумного мінімуму вони необхідні кожному), як і високі титули та звання, щастя принести не можуть. Сковорода неодноразово дякував Богу, що створив потрібне нетрудним, а трудне непотрібним...

"Сродною" собі працею він вважав філософсько-поетичну творчість у поєднанні з педагогікою. Починаючи з 1753-го, протягом 15 років він учителював. Спочатку за новою, розробленою ним самим програмою (цей курс був записаний за назвою "Раздумія про поезію і руководство к мастерству оной") Сковорода читав поетику в Переяславському колегіумі. Однак, не дійшовши згоди з місцевим начальством, яке вимагало йти за затвердженою програмою, він залишив древнє місто й кілька років учителював приватно, мешкаючи довгий час у будинку багатого і впливового на Переяславщині землевласника С.Томари. На запрошення друзів і однокласників, які вже обіймали високі церковні посади, філософ здійснив тривалу подорож до Москви і Троїце-Сергієвої лаври, однак відмовився від запропонованих там професорських та інших посад і повернувся в Україну.

До цих років життя Сковороди належить велика частина поетичної збірки "Сад божественных псней". У багатьох із них ми бачимо глибоку духовну драму людини, що в розквіті сил не може досягти примирення зі світом несправедливості й фальші, усвідомлюючи, водночас, відносність усього зовнішнього, стороннього для душі. Поет із благоговінням ставиться до всього природного, внутрішньо співпричетного божественним джерелам буття, що відчутне йому в кожній людині і всій природі, але найбільше — у власному серці.

Цікавим є і формальний бік поетики Сковороди, що демонструє багатство віршованих форм, ритміки та прийомів при вмілому поєднанні складних розмірів із цілком засвоєною системою римування, на той час іще мало розробленою в українському та російському віршуванні.

У 1759—1769 pp. він із перервами викладає у відкритому незадовго перед тим Харківському колегіумі. За цей час творить "Басни Эзоповы" (1760), "Начальную дверь ко христіанскому добронравію" (1766) і вже у 1767 р. перші великі власне філософські твори: "Наркісс. Разглагол о том: Узнай себе" і "Симфонія, нареченная книга Асхань о познаніи самого себе". В усіх цих творах, а особливо у двох останніх, Сковорода тлумачить чи не основну для його філософії ідею — про самопізнання й розмежування справжнього, духовного, вищого та помилкового, профанного, нижчого в людині.

Учнівська молодь любила його, але з начальством незмінно виникали суперечки. Схилятися перед вдаваними авторитетами й безграмотними інструкціями Сковорода не збирався. Не бажаючи пристосовуватися до ретроградських вимог колегіумів Лівобережжя і Слобожанщини, відмовившись від професорської кар'єри в Києво-Могилянській та Московській духовній академіях, філософ у 1769 р. залишає Харківський колегіум і відразу ж пише збірку повчальних алегоричних мініатюр "Басни Харьковскія".

Відтоді Сковорода остаточно обрав життя мандрівного філософа, так би мовити, чернецтво у миру. Щорічно влітку він мандрував Лівобережжям, незмінно відвідуючи Київ і Харків. Одяг його був найпростіший, і зовні він нічим не відрізнявся від інших прочан. Але в його торбі незмінно лежали розкішно видана Біблія (яку він глибоко шанував, усе життя вдумуючись у символічний зміст її слів та образів) і флейта з мундштуком зі слонової кістки. Наодинці з природою він віддавався музиці і творенню віршів, що їх, як пісні, часто виконував у супроводі струнних інструментів, у останні роки життя — гітари, яка незадовго перед тим з'явилася в Україні.

Дорогою Сковорода вів повчальні бесіди з людьми всіх станів і звань, відвідував друзів у маєтках та селах, монастирях і містах, а взимку зупинявся в когось із друзів, найчастіше у свого улюбленого учня М.Ковалинського. В ці місяці у своїх тимчасових пристановищах він писав різноманітні філософські й поетичні твори, а також численні листи повчального характеру. Його знала вся Лівобережна Україна від Дніпра до Дону. Скрізь він служив живим утіленням вищих духовних принципів, праведності.

Філософ не ухилявся від поєдинків зі злом, сміливо вступаючи у протистояння з високими чинами, аж до відомого самодурством харківського губернатора Щербініна включно. З народом був простий і скромний, але, стикаючись із хамством вельмож, умів постояти за себе й показати, наскільки небагато вони насправді варті. Обрана ним у театрі життя роль мандрівника, "старчика", дозволяла залишатися самим собою в будь-якій ситуації, змінюючи при тому форми поведінки залежно від умов, у які він потрапляв.

На кількаразові пропозиції опублікувати свої книги, мандрівний філософ незмінно відмовляв. Однак праці Григорія Савича, які він зазвичай залишав у тому домі, де їх було закінчено, вже за його життя передавали з рук у руки і дбайливо переписували. Збирати й публікувати їх почали вже в середині XIX ст., коли особистість і творчість Сковороди, людини-легенди, яка здобула шанобливе прізвисько українського Сократа, були гідно поціновані інтелектуалами.

У 1769—1774 pp., крім уже згаданих "Басен Харьковских", він створює філософські твори: "Бесѣда, нареченная двое, о том, что блаженным быть легко", "Діалог, или Разглагол о древнем мирѣ", "Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни", "Кольцо", "Разговор, называемый алфавит, или букварь мира". У них за допомогою звертання до біблійних і античних символів та авторитетів, шляхом умовиводів і на живих прикладах обгрунтовано, що людина повинна бути самою собою і що її цінність визначається не багатствами, родовитістю й регаліями, а моральністю життя й гідними справами.

Новий етап творчості Сковороди відкриває філософський трактат "Израилскій змій" (1775—1776), у якому найповніше розкрите його вчення про третій (паралельний духовному й матеріальному), символічний світ. Ідеї, шо містяться в ньому, багато в чому передбачили відкриття німецькою культурфілософією початку XX ст. світу культурних символів як особливої реальності, яка формує наше сприймання навколишньої дійсності й нас самих.

Протягом 80-х років XVIII ст. з'явилися "Жена Лота" (1780—1788), "Брань архистратига Михаила со Сатаною о сѣм: легко быть благим" (1785). При цьому мандрівний філософ створив останню, помітно розширену, редакцію поетичної збірки "Сад божественних пѣсней" і вже в 1791 р. завершив свій останній великий філософський твір "Діалог. Имя ему: Потоп Зміин", що поєднує форми трактату, діалогу, притчі й вірша.

Помер Сковорода 29 жовтня 1794 р. в селі Пан-Іванівка (нині Сковородинівка) на Харківщині, в маєтку М.Ковалинського, який невдовзі, по свіжих спогадах, склав його першу біографію. На могилі філософа, як він і заповідав, викарбували: "Світ ловив мене, та не впіймав". Своїм життям він показав: якщо не вимагати від світу багато й неухильно йти за своїм покликанням, то можна, й живучи у світі, бути вільним від нього.

Лариса Семака

На сайті доступні твори:Байки харківськіРозмова, звана алфавіт, чи Буквар світу. Дружня розмова про душевний світКнижечка, що називається silenus Аlcibiadis, тобто ікона Алківіадська (ізраїльський змій)Наркіс. Розмова про те: пізнай себеРозмова п`яти подорожніх про істинне щастя в життіВступні двері до християнської добронравностіПовна академічна збірка творів за редакцією професора Леоніда УшкаловаСковорода, Шевченко, Гоголь: версії Ю. Барабаша(у книзі В. Панченка "Неубієнна література")Драч І. Ф., Кримський С. Б., Попович М. В. Григорій СковородаАрхетипна символіка у поезії Григорія СковородиМолитви Г. С. СковородиТворчість Григорія Сковороди. Філософські погляди Григорія СковородиПоезія Григорія Сковороди як спосіб вираження світоглядних думокВнесок Григорія Сковороди в утвердження жанру байкиАфористика Григорія СковородиФеномен Григорія Сковороди у художньо-літературних колізіях XIX—XX ст.Табачников И.А. Григорий Сковорода

Григорій Сковорода (фільм про Григорія Сковороду)І світ мене не впіймав (фільм про Григорія Сковороду)

1576.ua

Григорій Сковорода

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Григорій Сковорода Роботу виконав: Микулин Юрій ЛЬВІВ 2009

Г.С. СКОВОРОДА (1722—1794) Найвидатнішим явищем в українській літературі XVIII століття була творчість мандрівного філософа Сковороди. БІОГРАФІЯ У 1722 році в сім'ї малоземельного козака Сави Сковороди в с. Чорнухах на Полтавщині народився син Григорій. З малих років він виявив велику любов до науки й музики, і батько віддав його до Київської академії. Вчився добре. Духовна влада хотіла зробити Сковороду попом, але він рішуче відмовився. Жадоба бачити більше світу спонукала Сковороду поїхати за кордон. Спочатку він був в Угорщині при російській церкві в Токаї, куди його відрядили. Не нагрівши місця в Токаї, він з паличкою в руках помандрував по Європі. Побував у Німеччині, Польщі, познайомився з видатними ученими. З порожніми кишенями, але збагачений досвідом повернувся Сковорода на батьківщину. Тут він спробував зайнятися педагогічною діяльністю як викладач піїтики в Переяславському колегіумі. Відкинувши старі поетичні зразки і поставивши викладання піїтики за Ломоносовим і Тредьяковським, Сковорода звернув на себе увагу переяславського єпископа, який запропонував йому повернутися до старих методів викладання. Сковорода відповів на це латинським прислів'ям: «Одна річ — єпископський жезл , інша річ — пастуша сопілка» (не сунь, мовляв, єпископе, свого носа до того, чого не знаєш). І опинився без роботи. Деякий час був домашнім учителем у поміщика, учителював кілька років у Харківському колегіумі, але й цю посаду примушений був покинути, бо влада визнала його неблагонадійним як поширювача небезпечних думок. Не раз умовляли Сковороду стати монахом, але він завжди різко відмовлявся. Наприклад, монахам Київської лаври, які говорили, що Сковорода міг би бути «стовпом церкви і окрасою монастиря», він відповів: «Досить і вас, стовпів неотесаних». З 1769 року і до кінця свого життя Сковорода лишався мандрівним учителем. З палицею в руках, у простій селянській свиті, з торбою за плечима ходив він по селах і в живих розмовах учив народ. Усе його майно складалося з кількох книжок та рукописів власних творів. Супутницею його була сопілка, на якій він виконував свої пісні. Жив Сковорода надзвичайно скромно. Помер він у 1794 році на Харківщині, в селі Пан-Іванівці (тепер — Сковородинівка). Життя й творчість Сковороди пройняті протестом проти кріпосницького ладу, проти знущання з трудових мас. Сковорода негативно ставився не тільки до духовної кар'єри, духовенства і релігійних обрядів, а й до деяких основних положень християнської релігії. В його творах підносилась думка, що природа ніким не створена. Вона не має ні початку, ні кінця, існувала й існуватиме завжди. В цьому Сковорода підходив до матеріалізму. Але в його світогляді були і суперечності. Він вважав, що духовне начало панує над матерією. Різко критикував великий філософ і біблійні легенди. Цим усім він поширював вільні передові думки і сприяв їх розвиткові. ТВОРЧІСТЬ СКОВОРОДИ Спадщина Сковороди велика: складається вона з філософських творів, збірки віршів «Сад божественних писней», збірки байок під назвою «Басни харьковскія», а також віршів і притч. Великий філософ з народу і в своїх творах, і на прикладі свого власного життя підніс ідею народолюбства. В одному з своїх філософських трактатів він писав: «Я знаю багатьох учених. Вони горді, не хочуть розмовляти з селянином». У поезії Сковорода, протиставляючи себе багатим людям, говорить: Вас бог одарил грунтами, но вдруг может то пропасть, а мой жребій с голяками, но бог мудрости дал часть. «Мой жребій с голяками» — це було не пустою фразою, а змістом життя великого письменника-гуманіста. Сковорода вважав, що освіта, культура повинні бути доступні не тільки багатим, не тільки небагатьом «жерцям науки», а й широким масам народу. Коли йому вказували, нібито маси не здатні до засвоєння положень науки, нібито простий народ спить, вій відповідав: «Всякий сон пробудний, і хто спить, той не мертвечина й не одубіле мертве тіло. А коли виспиться, так проснеться, коли намариться, то очуняє й набере відваги». Болісно відчуваючи трагізм життя покріпачених народних мас, Сковорода засудив кріпосницький лад як «людоїдство» і прославив волю. В поезії «Dе Ііbertatе» («Про волю») він оспівує Богдана Хмельницького як захисника «вольності»: Что то за вольность? Добро в ней какое? Ины говорят, будто золотое. Ах, не златое, если сравнить злато, Против вольности еще оно блато. О, когда би же мне в дурни не пошитись, Дабы вольности не могл как лишитись. Будь славен вовік, о муже избранне, Вольности отче, герою Богдане ! Сковорода вважає, що воля є найбільша цінність на світі, більша, ніж «злато», ніж багатство. У вірші «Голова всяка свой імеет смысл» він визначав: ... мни вольность одна єсть нравна и беспечальний, препростий путь, Се —моя мира в житіи главна... Тому до глибини душі письменник ненавидів тиранію і завжди гостро говорив про царів, вельмож, панів. Він сміливо запитує сильних кріпосницького світу: О мире! Мир бессоветний! Надежда твоя в царях! І відповідає: Вихрь развеет сей прах. «Правителів» свого часу письменник порівнює з вовками, що порядкують у «вівчарні». Виступаючи з критикою владарів феодального світу, Сковорода вдавався до їдкого сміху й сатири. В його творах є багато сатиричних стріл, спрямованих проти тиранії, насильства кріпосників, проти їх розкішного і розпутного життя, проти зловживань чиновників тощо. Особливо відзначається сатиричним спрямуванням пісня «Всякому городу нрав и права», яка була поширена в народних масах і ввійшла до репертуару кобзарів та лірників. Тут Сковорода виводить цілу галерею образів тогочасного життя. Один «непрестанно стягает грунта», це — поміщик або козацький старшина, що захоплює чужі землі. Другий — «для чинов углы панскіи трет», це — чиновник-кар'єрист, що пробиває собі дорогу підлабузництвом. Шахрай-купець «при аршине все лжет». Представник тогочасного суду («юриста») «строит на свой тон... права». Не кращі й інші, які «образы жирових чтут тузов», у яких «шумит дом от гостей, как кабак» і т. п. Сатира має народний характер. Письменник підносить ідею совісті, «как чистий хрусталь» правди, розуму. Але щастя він вбачає в тому, щоб жити відповідно до своєї природи, до свого стану. Через те критика феодального ладу, незважаючи на її гостроту, має у Сковороди пасивний характер. Сковорода підніс вимогу самовдосконалення і «сродної праці», тобто такої праці, яка відповідає нахилам і здібностям людини. Виходячи з цього, він засуджував тих, «кто високо вгору дмется». «Природный и честный сапожник милее и почтеннее, чем бесприродный штатский советник». У тогочасних правлячих колах Сковорода бачив багато людей, яких вважав не гідними свого стану. Ідею «сродної» праці розвинув також Сковорода в одній з найцікавіших своїх байок «Пчєла и Шершень». Разом з тим байка є протиставленням трудящих і нероб. Шершні — паразити, що живуть крадіжкою чужого. «Бджола- це мудра людина, що у своєму сродному ділі працює». Шершні — це люди, які дивляться на науку тільки як на засіб власного збагачення, які не хочуть бути корисними людству. Сковорода гостро нападає на них, протиставляє їм бідних, тих, що не в розкоші, а в праці для людства вбачають сенс життя, для яких праця є природною потребою. Великий філософ взагалі вчив, що труд є основою всієї «машини» життя і прославляв людей праці як «трудолюб-ствующих», чистих серцем і т.п. Їм протиставляв він представників панівної верхівки, як звірів, зміїв, що мають серце, жадібне до золота, „любящее мудрствовать об одних кошельках и чемоданах”. Сковорода — патріот, який прославив героїчне минуле І народного героя Богдана Хмельницького. Він мріяв про краще майбутнє народу, про нову Русь. У притчах «Благородный Еродий» та «Убогий жаворонок» Сковорода, як і передові російські письменники XVIII століття (Фонвізін, Новиков та ін.), висміює дворян, які виховують дітей за допомогою вчителів-іноземців (німців, французів). Він картає раболіпство панів перед іноземщиною, обстоює виховання на народній основі, зазначаючи, що в природі народу лежать ті здобутки, які має дати виховання, тільки їх не видно, як вогню в кремені. «Не шкодуй руки,— говорить Сковорода,— І вдар кресалом і викрешеш вогонь у себе вдома й не ходитимеш по сусідніх хатах вклонятися й просити: позич мені вогню». ЗНАЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ СКОВОРОДИ Найвидатніший український письменник XVIII століття підніс у своїх творах ідеї демократизму, гуманізму, ненависті до гнобителів, любові до батьківщини. В його творчості відбились прагнення трудящих до волі, до кращого життя, ненависть селянства до поміщиків. Сковорода — просвітитель, близький своїми поглядами до передових людей Росії того часу. Його погляди зросли в зв'язку з тими ідеями, які були піднесені в творах Ломоносова, Новикова, Фонвізіна. Письменник гостро критикує верхівку феодального суспільства. Правда, сатира Сковороди ослаблюється тим, що, критикуючи кріпосників, він водночас закликає до тихої мирної праці і близького до природи життя, а не до боротьби проти кріпосницького суспільного ладу. Характерне для Сковороди прагнення до народності виявлялося в тому, що він, несучи свою науку й свої пісні в народні маси, використовував народну поезію. Проте в мові його творів поєднані старослов'янські, українські та російські елементи, що утруднює розуміння його творів для читачів нашого часу. Вплив Сковороди на дальший розвиток української літератури великий. Він готував шлях до наступного покоління письменників — Котляревського, Гулака-Артемовського, Гребінки, Квітки-Основ'яненка та інших. Дуже цікавився особою і творчістю Сковороди великий російський письменник Л.М. Толстой. Оспівав його в своїх творах і видатний український поет П. Тичина. Сковорода був твердо впевнений, що прийде прекрасне майбутнє, «второе время», і вогонь знищить усе мертвенне. І земля стане «землей живых, страной и царством люби без вражды и раздора, где все общее». В майбутньому в «горней Руси вижу все новое: новых людей, новую тварь, новое творение и новую славу. О, как мне тогда и легко, и весело, и мило, и любо, и вольно». В ім'я цього майбутнього жив і працював великий філософ. Пам'ять про Сковороду зберігає і шанує народ. В 1922 році було відзначене 200-річчя з дня народження Сковороди, в 1944, в дні Великої Вітчизняної війни, відбулося урочисте вшанування пам'яті великого філософа. У XIV—XVI століттях, зі створенням української народності, формується її культура, починає розвиватися українська література. Вона, як і російська та білоруська література, є органічним продовженням літератури Київської Русі. Розвиток її відбувається в тісному єднанні з літературою братнього російського народу. Народні маси і прогресивні культурні діячі України, борючись проти натиску польської шляхти і католицького та уніатського духовенства, проти українських панів, шукають підтримки у братнього російського народу. Значне піднесення української культури почалося з другої половини XVII століття після возз'єднання України з Росією в 1654 році. Найвидатнішими письменниками XVI—XVIII століть були Іван Вишенський і Григорій Сковорода. В їх творчості виявився зв'язок з народними масами і любов до цих мас. У посланнях Вишенського з-під релігійної оболонки пробивається гнів народних мас проти польських і українських феодалів, непримиренність у боротьбі з гнобителями. У творах Сковороди мотив любові до трудящих є провідним. Література XVI—XVIII століть відбиває боротьбу класів цієї епохи. В ряді віршів, у драматичних та інших творах того часу відбились погляди й інтереси козацької старшини та панів, виявляється вороже ставлення до селян, до козацьких низів та трудящих тодішнього міста. Навпаки, найкращі твори цих століть пройняті симпатією до мас і спрямовані проти гнобительської верхівки тогочасного суспільства, проти панів-кріпосників (українських і польських) і проти козацької старшини. Письменники XVI—XVIII століть користувалися в своїх творах старою книжною мовою. Але елементи живої народної мови в деяких галузях літератури, зокрема в творах сатиричних, гумористичних, були досить сильні. На ґрунті літератури XVIII століття в значній мірі виріс Котляревський.

ЛІТЕРАТУРА 1.       Поліщук Ф. М. Григорій Сковорода: Життя і творчість. К. 2.       Попов П. Григорій Сковорода: Літературний портрет. К. 3.       Григорій Сковорода: Матеріали про відзначення 250-річчя з дня народження. К.

ua-referat.com


Смотрите также